Уже в цьому є виразний елемент дискримінації – ЧОМУ одні громадяни країни навчаються “на халяву”, інші ж змушені платити за це сумнівне задоволення з власної кишені. Аргумент “держава платить за найрозумніших” надто слабкий: на “бюджетну” форму навчання далеко не завжди вступають найкращі.
Додайте ще такий питомо радянський нюанс як пільги. Згідно українського законодавства, є 8 категорій вступників, які мають право на зарахування у виш поза конкурсом і ще 9 категорій, які мають право першочергового зарахування (при рівній кількості конкурсного бала). Додайте традиційну українську корупцію, а ще – елемент везіння при зовнішньому тестуванні. І де тут найрозумніші?
Ще такий момент: дитина може бути неймовірно талановитою та розумною, але якщо вона вчилася у школі десь у глухому селі, де іноземну мову викладав за сумісництвом вчитель фізкультури, її шанси на високий бал при здачі ЗНО в рази менші, аніж у посереднього, лінивого однолітка, який закінчив школу у Києві. І вчитися на “бюджет” піде, зрозуміло, лінивий випускник столичної школи.
А як бути з тим, що українська держава гарантує рівні права для усіх громадян, не залежно від їх розумового розвитку та рівня здобутої у школі освіти?
Друге питання: ДЛЯ ЧОГО держава оплачує навчання частини своїх юних громадян? Ще в принципі можна зрозуміти навіщо фінансується освіта майбутніх лікарів, учителів. Значна частина з них піде працювати відповідно у школи та лікарні. Але чому ми з вами маємо фінансувати здобуття фаху, скажімо, юриста? Для того, щоб молодий випускник бюджетної форми навчання пішов працювати у приватну юридичну фірму чи нотаріальну контору? Або ж візьміть інженерні професії. Держава уже не є власником 99% промислових підприємств України. То чому вона (тобто, усі ми) маємо платити за інженерів для підприємств Рината Ахметова чи Дмитра Фірташа?