На Першому телеканалі українського телебачення з`явилася георгіївська стрічка. Сьогодні він випередив навіть російські канали, які кілька років тому ініціювали цю акцію. Тим часом, 9 травня ми зможемо спостерігати по телевізору або принаймні уявити собі вражаючу своєю безглуздістю метафору. Прем’єр-міністр Росії Владімір Путін проїде до Красної площі із георгієвською стрічкою на антені свого автомобіля. А в чому безглуздість? – запитаєте ви. Це ж видатна подія і логічно, що переможна стрічка тріпотить на автомобілі керівника уряду держави, яка вважає себе спадкоємцем переможця у Другій світовій війни.
Безглуздість в тому, що Путін їздить на „Мерседесі”, тобто на автомобілі тієї країни, яка вщент програла ту війну. Мало того, переможна держава не здатна випустити авто, яке б за своєю якістю наближалося до „Мерседеса”. Якщо путінську логіку розвивати далі, то на військовому параді в Росії мала б пройти сучасна німецька техніка.
До речі, хочете вірте, а хочете ні, але роки три тому на 9 травня біля одного супер-маркету я бачив „Мерседес” (звісно, не путінський) із переможною стрічкою. За своїм ідіотизмом цей символ перевершує хіба що побачений мною біля іншого супермаркету іноземний джип (даруйте, фірму не роздивився) із намальованими на ньому гербами СРСР. Чомусь любителі тієї країни поставили серп і молот не на „Запорожці” або „Жигулях”.
Я знову пишу про День перемоги не тому, що у відгуках на попередню статтю мене звинуватили, що я нібито нападаю на це свято і не тому, що мене обізвали покидьком та негідником. Визначальним стала майже цілковита одностайність авторів відгуків у їхньому обуренні. Це свідчить про те, що закладені десятиліттями уявлення про ту війну продовжують жити в головах дуже багатьох наших співвітчизників. Вони не лише не допускають іншого підходів до тих подій, але й вважають носіїв інших підходів покидьками. На перший погляд, хочуть собі люди так бачити війну – хай собі бачать. Та на моє глибоке переконання, саме таке бачення світу заважає нам видряпатися з тієї дупи, в якій ми і сьогодні сидимо.
Далеко за аналогією ходити не треба. Німці змінили своє уявлення на ту війну і якість життя в них – самі знаєте яка. Звісно, їхній погляд на події середини двадцятого століття не сам по собі сформував таке життя - він є частиною цілого світогляду, котрий допоміг їм відродитися з попелу і відчути себе фактичним переможцем.
Так, так, я не помилився, я саме так і хотів сказати: час показав, що саме Німеччина вийшла переможцем тієї війни разом з іншими країнами антигітлерівської коаліції. Німці перемогли самих себе. Вони мали мужність відмовитися від антилюдського націонал-соціалізму, засудили його і побудували своє життя на принципах демократії.
Тим часом, в пострадянській Україні збираються з благословення Президента України виносити на референдум встановлення пам’ятника Сталіну. Себто іншому політичному хижакові рівного за кривожерністю Гітлерові, який не тільки винищив мільйони наших співвітчизників, але нав’язав суспільству „єдино правильний” світогляд, котрий в кінцевому підсумку показав свою недієвість і спричинив занепад держави, в якій цей світогляд панував. Занепад держави формального переможця війни.
Радянська міфологія твердить, що Червона Армія звільнила половину Європи від „коричневої чуми”. Вибачте, якщо ви спершу хворіли на туберкульоз, а потім лікарі сказали, що ваш організм звільнився від нього, але на його місце прийшла чума, то вам стане легше від цього? „Визволителі” не пішли з визволених країн, а взяли їх під свій контроль і встановили там комуністичний режим з „єдино правильною ідеологією”. Коли народи цих держав хотіли звільнитися від такого дарунку, то радянські вожді приводила до них у гості свої війська. Життя в них мало чим відрізнялася від нашого. Та як тільки з`явилася реальна можливість вирватися з братніх обіймів „визволителів”, всі невдячні „визволені” держави дременули від Москви куди подалі. Їхнє життя сьогодні, попри всі проблеми, у ненависному НАТО на порядок краще від нашого.
Хай мене ще раз назвуть покидьком і негідником. Я не стану заперечувати. Можливо, я і справді такий є. Але змішайте мене з гряззю, а потім сядьте і подумайте собі: чому переможені живуть краще від переможців? Чому визволені не захотіли терпіти визволителів? Спробуйте дати відповідь на ці запитання. Не мені. Собі.
Все написане аж ніяк не применшує героїзму простих наших співвітчизників, які ішли на фронт визволяти батьківщину. Вони виявили чудеса героїзму. 9 травня треба згадати мільйони безвинно убієнних. Віруючим помолитися. Випити за їхню пам`ять.
Та при тому нам пора вже визнати, що їхній героїзм був абсолютно безглуздими. Бо в тих, хто вижив, забракло духу, здолавши одного тирана, повернути свою зброю проти іншого тирана. Натомість, чимало переможців слухняно поїхали цілими ешелонами до таборів ГУЛАГу. Але це був їхній колективний вибір.