Чому на сіті-лайтах красуються стрічки і ордени, а не ветерани, яких так мало залишилося в живих і які дуже потребують уваги? Чому там не справжні свідки війни, які через хвороби сидять по домівках, часто без грошей і ліків?
Чи потрібен їм парад? Чи помітять вони сіті-лайти? Чи настільки багатою є Україна, щоб витрачати ці гроші на прикрашання бульвару Шевченка і інших київських вулиць?
Розумію, місто готується зустрічати двох президентів. Але чи правильно влаштовувати владі свято, коли винуватці торжества у такому плачевному стані? І чи таким це свято має бути для українських громадян?
Під пам’ятником Перемоги на однойменній площі розбивають нові клумби і перестеляють дерн. При цьому не всі ями на столичному асфальті заховані під нерівними латками…
«Усе має бути на найвищому рівні». Воно так і буде навколо президентів – бездоганно. А решта – не важливо.
У цьогорічних привітаннях - жодного креативу чи новизни. Жодної спроби поздоровити не тільки ветеранів, але й мирних мешканців, які пережили роки окупації.
Я вже мовчу про те, що ніхто й не намагається переосмислити українську історію і знайти наш погляд на цю дату. Простіше заплющити очі і робити вигляд, що нічого не було.
Це ж так просто – жити минулим. Копіювати радянську традицію. Тиражувати риторику, чужу й незрозумілу тинейджерам.