Ось колекціонер уявляє собі державу, де нумізматика і фалеристика піднесені до високого ступеня державної політики. Державу, заточену на безугавне увічнення самої себе у монетах і поштових картках. Державу, яка кожну подію - славну чи гірку, без різниці - перетворює на монету чи марку. Впав, скажімо, курс національної валюти - і ось вам срібляста приємна монета номіналом у 8,6 гривні (варіант - у 9,2, можна корегувати під реальне ченджеве западло). На аверсі цієї монети рельєфне зображення фасаду будівлі Нацбанку, на реверсі - Порошенко ставить на голову Стельмахові пісочного годинника і під тою алегорією може бути напис латиною: «Talio esto!». Що у перекладі калиново-солов´їною значить: «Нехай буде відшкодовано тим самим». Така монетка мала б значний педагогічний вплив.
Або, приміром, виступив президент перед журналістами на галявинці. Повідомив, що переможе на майбутніх виборах із рейтингом у 3%. Навіть з одним відсотком, навіть з мінус трьома переможе. Бо твердо вірить у свою націю і свою справу. І вже наступного дня Укрпошта могла б випустити красиву і патріотичну марочку: на тлі синього-синього неба президент надуває золотистий дирижаблик. Читачі можуть спитати: «А чому саме дирижаблик?» Тому, відповідаємо, що конституційному гарантові просту бульбашку надувати не гідно. Тим більше на колекційній марці, яку і через сто років будуть пильно і ретельно роздивлятися вдячні нащадки. А то вже, соромно зізнатися, майже п´ять років маємо свідомого і натхненного вседержавного лідера, а лише на одній монеті його увічнено. Та й то не сольно, а в парі з духовною особою турецького підданства.
А скільки приводів для карбування пам´ятних монет і медалей дає нам щоденно Юлія Володимирівна! І напис на монеті міг би бути лаконічним, класичним і підсумковим, як фраза античного полководця: «Вона». І все. А над написом зображення. Скажімо, на аверсі радісна бабця отримує в касі тисячу гривень, а на реверсі заплакані Шустер з Ганьою Герман збирають торби. Під тою парою теж би здалося щось латинське, про Рубікон або ж про того коня Калігули, якого давні римляни робили сенатором. Але ні, про коня не треба, бо ж з естетичного боку воно б не пасувало.
Донецьк міг би карбувати власні монети для регіонального або галузевого обігу. Не гривні, а, скажімо, «копи». По перше, така назва для грошей колись у давнину вже була, а по друге, воно б фонетично гармонувало зі словом «копанка» і з усім підземним ладом шахтарської справи. На монеті у сто кіп на тлі териконів (чим не піраміди?) можна було б зобразити Федоровича і по краю монетки пустити орнамент з переплетених на арабсько-персидський штиб слів «тому що». Були б у цій монетці і сувора східна велич, і скромна гордість гірняків за трудові здобутки. І гріла б така монетка серця тих двох третин нашого народу, у яких, як стверджують шамани від психології, азійського в голові більше від європейського.
Така держава, яка, незважаючи ні на що, карбує монети і друкує марки, приречена на безсмертя. Навіть через тисячу років її будуть пам´ятати широкі маси нумізматів і фалеристів. Адже існували держави, які окрім випуску монет нічого зробити не встигли. А їх пам´ятають. Навіть після недороблених українських «державок» часів громадянської війни залишилися грошові знаки, розроблені Нарбутом. А теперішня Україна могла б збудувати собі з монетних і маркових серій цілий нумізматичний монумент на майбутні віки. Адже збудувати щось інше в нас чомусь не виходить.