Я пишу цю статтю для Lb.ua вперше українською мовою, і мої аргументи – для тих, хто переважно спілкується українською. Маю на це повне право, оскільки більше десяти років я працював на «старому» каналі «1+1», де ВСІ програми йшли українською мовою. І я працював на телебаченні тільки українською мовою.
Олег пропонує абсолютно раціонально: «Зараз же я пропоную поговорити про інше: як зробити так, щоб абсолютно природнє бажання громадян спілкуватися, навчатися, споживати культурний продукт рідною мовою перестало бути важливим елементом політичних маніпуляцій з боку політиків і – як наслідок – чергового розколу українського суспільства».
На жаль, «віддати проблему на відкуп мовознавцям» – не вирішує, на мій погляд, проблеми. І ось чому.
Є вантаж епохи, в якій ми живемо. І у 2003-му, і в 2004-му, і в 2012 році я говорю про Віктора Ющенка і Юлію Тимошенко схоже. Ці, скромного розуму люди породили проблему. Перший – своєю активністю, друга – пасивним спостереженням.
Всі пам’ятають телевізійні ролики, ініційовані тодішнім секретаріатом президента: «думай по-українськи. Віктор Ющенко». Це транслювалося від імені людини, яка побудувала виборчу кампанію не на раціо, а не емоціях – фальшивому «отруєнні». Це транслювалося на країну, яка повинна в першу чергу думати, а вже в другу – якою мовою.
Попередня влада завжди прагнула простих рішень. Чого варто лише рішення Конституційного суду України щодо обов’язкового перекладу фільмів українською мовою. І як це зробили? Замість того, щоб забезпечувати ЯКІСНИЙ переклад, українськими акторами – телеканали почали перекладати гуглівським підстрочником.
Для когось це неважливий аргумент? Уявіть собі, існує така професія як режисер і оператор. Ці режисер і оператор мучилися, будуючи кадр, зіпсований підстрочником. Про якість такого перекладу я вже промовчу.
У свій час на «1+1» був відділ перекладу. Його очолював Станіслав Чернілевський, професіонал, яких мало. Переклад «Матриці» українською мовою – це робота його і його людей. За одне це, за осучаснення української мови «старому» «1+1» можна пам’ятник поставити. Але що сталося далі? При Ющенку відділ Чернілевського скоротили. Я все розумію, новий власник, приватна власність, але чи не могла держава ринковими методами діяти так, щоб школа Чернілевського розвивалася?
З іншого боку – який переклад замінить нам оксамитовий тембр голосу Армена Джигарханяна чи гру голосу Євгена Міронова? То ж чи треба тут переклад?
Олег каже, що «Партия регионов решила построить избирательную кампанию на выполнении одного-единственного своего обещания – ввести второй государственный».
Чи так це?
Питання про державний статус російської мови є одним із найбільш принципових у передвиборчій програмі Віктора Януковича 2010 року. Там є розділ номер 5 під назвою «Дві мови - одна країна». У ньому сказано: «Прагну до реального утвердження в Україні європейських стандартів демократії, неухильного забезпечення прав і свобод людини. Виступаю за надання російській мові статусу другої державної. Я – послідовний прихильник цивілізованого вирішення цього питання, здійснення збалансованої державної мовної політики, яка адекватно реагує на мовні потреби суспільства, відповідає загальновизнаним принципам міжнародного права, Європейської хартії регіональних мов або мов меншин».
За Януковича, тобто і його передвиборчу програму проголосували більшість голосуючих громадян України. Була заява президента Януковича від 18 березня 2012 року: «Україна найближчим часом прийме закон про дві державні мови – українську та російську». Віктор Янукович тоді не вперше привів у приклад світову практику, сказавши: «Багато європейських країн мають двомовність, три мови державних і живуть нормально, спокійно», – і згадав у цьому зв'язку Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Напевно малася на увазі Швейцарія і Бельгія.
Своєю заявою глава держави завдав упереджуючого удару по своїм політичним противникам, тим з них, хто мав би почати звинувачувати його у виконанні обіцянок напередодні виборів. Адже до парламентських виборів – тоді був не один місяць. До президентських виборів – не один рік. А Віктор Янукович ще й запропонував певне концептуальне рішення: «Питання, яке виникає від виборів до виборів, потрібно відрегулювати».
Ніхто не вважає, що врегулювати це питання буде просто. Але Україні прагне бути демократичною. Демократія – це так просто, але і так складно одночасно. Це, наприклад, пряме голосування. Але це і захист прав не більшості, а меншості. Це те, що ніяк не можуть і не зможуть зрозуміти наші «націонал-демократи», які, звичайно, більше «націонал», ніж «демократи». Але незалежно від їх точки зору, згідно із різними опитуваннями 28% українців підтримують надання російській мові статусу державної. І тільки 12% висловлюються за радикальну українізацію «з витісненням російської мови з усіх сфер суспільного життя». Такі дані березневого опитування Київського міжнародного інституту соціології у співпраці з Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень НАН, в ході якого було опитано 2029 респондентів.
У висловлюваннях Віктора Януковича періоду виборчої кампанії є і інші обіцянки, які почали виконувати. Саркофаг над зруйнованим реактором ЧАЕС почали будувати. Влада докладає небувалих до цього конкретних зусиль для диверсифікації джерел енергопостачання України. А ближче до виборів – побачимо і інші виконані зобов’язання.
Олег абсолютно правий: «розділене суспільство, суспільство без спільних цінностей, без консенсусу у питаннях, які стосуються і майбутнього, і минулого, існувати не може». Це правда. Не може існувати не тільки розділене суспільство, не може існувати і розділена держава.
Тому пропоную задуматися над наступним питанням. Чи не важливо мати нам повністю лояльного Україні російськомовного громадянина? Якого Україна не відчужує, де він почувається повноцінним членом суспільства? Шанує його мовні права?
Я вважаю, що небезпеку внутрішнього сепаратизму в Україні недооцінюють. А це – одна із найбільших небезпек.
Я не хочу порівнювати позиції глави держави і головного редактора Lb.ua. Але…
25 лютого 2011 року Віктор Янукович в прямому ефірі шести загальнонаціональних каналів «Розмова з країною» чітко відповів на питання студентки з Одеси, яка скаржилася, що від неї вимагають навчатися українською мовою, що вивчати українську потрібно і навіть порекомендував розмовляти нею. Аналогічний пораду він дав своїм онукам. Що це означає? Що без усякого зв'язку з юридичними змінами – українську мову знати необхідно.
Олег Базар пише: «русскоязычная часть нашего общества должна принять как данность: несомненное право обучаться на родном языке, иполучать на нем информацию не освобождает граждан Украины от знания государственного языка, а также от обязанности уважать его. Пардон за повтор, но не стоит защищать русский путем оскорблений украинского».
Чи надто відрізняються ці позиції?