Кость Бондаренко: Доброго дня шановні колеги! Розпочинаємо наш круглий стіл, який стосується питань європейської інтеграції України. По ходу зустрічі
озвучимо деякі соціологічні дані, які стосуються не лише європейської інтеграції, але й того, що відбувається сьогодні в Україні.
Сьогодні ми поговоримо про перспективи європейської інтеграції України, те що очікує Україну на найближчому етапі. Я з приємністю надам слово Роману Васильовичу Шпеку, який був у 2000 – 2007 роках
головою постійного представництва України при Європейському Союзі, який долучився до цієї бази напрацювань, які сьогодні використовуються при подальших процесах євроінтеграції.
Роман Шпек: Україна – європейська держава і у відповідності до статті 47 Угоди про утворення Європейського Союзу, як кожна держава, яка поділяє спільні європейські цінності, має
спільну історію і відповідає критеріям, має право на членство в ЄС. Ці положення підтвердженні в статті 55-57 Лісабонської угоди. Отже, сумніву про те, чи ми маємо право, немає. В Україні було дуже
багато емоцій на тему резолюції європейського парламенту, де було сказано, що Україна має право подати заявку на членство. Це так само, якби хтось з вас мені сказав, що я маю право дихати, думати,
жити. Якби вони хотіли нас полюбити, вони б могли написати, що готові розглянути нашу заявку. Отоді це би був новий метод європейського парламенту, бо попередня така заява була у 2001 році, у якій
говорилося, що Україна має право. І ще раз хочу висловити в присутності посла Швеції свою повагу до рішення, яке було прийняте під час головування Швеції в ЄС в 2001 році, коли за результатами саміту
ЄС згадування про Україну вперше було в розділі «Внутрішня політика ЄС».
Роман Шпек. Всі фото: Інститут Горшеніна
Питання членства України в ЄС не є фатальним на сьогоднішній день. Це не те питання фатальне, яке може розколоти ЄС. Навіть не таке жорстке питання для країн-членів ЄС, як членство Туреччини в ЄС.
Якщо для Туреччини воно звучить: «Чи буде Туреччина чи не буде?», то для України питання звучить: «Коли Україна буде?».
Але в Україні ми всі захопилися цитуванням статей 47, 55 (які я згадував), але ми не акцентуємо увагу на тій частині, де говориться «відповідає певним критеріям». А певні критерії (Копенгагенські
критерії) – це демократичний устрій, демократія, громадянське суспільство.
Якщо проаналізувати перший критерій і бути чесним перед собою як громадянин України, то ми можемо сказати, що в Україні є велика свобода слова. Але демократії немає. Бо демократія – це сила закону,
яка гарантується державними демократичними інститутами. А в нас протягом останніх п’яти років демократичні інститути рушили. У нас були випадки, коли Конституційний суд був недієздатним, неспроможним
і тому подібним. Нам потрібно для себе скласти план, що ми повинні зробити для побудови демократичного суспільства в Україні. В першу чергу, це потрібно для нас, для нашого розвитку.
Другий критерій – економічний. Українська економіка повинна бути здатною витримати тиск економік більш розвинутих держав. І знов – це потрібно не для членства в ЄС, а для того, щоб реалізувати ті
цілі, що ми хочемо жити в незалежній, сильній, процвітаючій державі, де інтереси кожного з нас гарантуються – право на працю, роботу, на відпочинок і все решта. Це все для нас. І без серйозних реформ
це зробити неможливо.
Третій критерій - це відповідність законодавства. Понад 80 сторінок законодавства, яке повинно бути адаптоване. Але тут знову нас потрібно мати прагматичні плани. Ми не можемо сьогодні починати з
постіндустріального законодавства, якими є країни ЄС. Ми країна перехідного періоду і нам потрібно законодавство міняти таким чином, щоби воно стимулювало економічні реформи і розвиток держави. А не
так, щоб ми створили економічну базу, яка відповідає, але економічний розвиток вона не стимулюватиме. Тут черговість дій залежить від якості і темпів реформ – системних і структурних – які будуть
проводитися в Україні. Це взаємопов’язані процеси: не можна, не реформуючи економіку, починати адаптовувати законодавство.
В нас дуже багато проблем виникало в суспільстві через недореформованість самого суспільства та економіки зокрема. Ми далі чуємо заклики: Україна потерпає від свого членства в Світовій організації
торгівлі. Це неправда. Україна потерпає від недореформованої економіки, від слабкої конкурентоздатності нашої економіки. І членство в СОТ тут ні до чого. Бо ми втрачаємо свої позиції на ринку Росії,
Центральної Азії та інших країн за рахунок низької конкурентоздатності нашої економіки.
Після так званих офіційних проб-критеріїв є такий запит в документах європейських, який не являється офіційним документом, але він надзвичайно важливий для України, де говориться, що влада в державі
повинна бути здатною виконувати функції, покладені на неї суспільством. Якщо ми собі чесно поставимо питання: «А як влада в державі в останні роки виконувала функції, які ми на неї як виборці,
платники податків, поклали?». То ми бачимо, що дистанція відповідності так званим критеріям за останні п’ять років не скоротилася, а, навпаки, віддалилася. І недаремно на протязі двох останніх років
ненав’язливо ЄС рекомендує Україні внести зміни в Конституцію України, яка б гарантувала розвиток держави, суспільства і кожного громадянина. Думаю, що нам під силу досягти цих критеріїв, тому що ми
хочемо жити в сильній і незалежній державі.
Розраховувати на пом’якшення з боку ЄС - не прийдеться. А криза в сильних країнах, країнах-засновниках ЄС, і в нових країнах-членах, показують, що вимоги ставатимуть тільки
жорсткішими.
Можна говорити про певні перехідні періоди, але це можна говорити на завершальному етапі переговорів. Якщо ми почнемо говорити на початковому етапі, в наших партнерів складеться враження, що в нас є
брак політичної волі до серйозних, системних, структурних реформ в суспільстві.
І якщо ми будемо відповідати критеріям, тоді постане питання: а ми хочемо скористатися своїм правом подавати заявку чи ні? Але ставити терміни, коли Україна може подати заявку, невірно, некоректно і
неправильно, тому що ми залякали країн своїх прихильників в ЄС бездіяльністю влади попередньої.
Щодо Асоціації України та ЄС, перше, що прошу вас зрозуміти, нема юридичного статусу асоціації. Друге, в окремих випадках є асоційовані структури. Після Севільського саміту в Іспанії в 2002 році
Україна уклала участь в урегулюванні кризи і ми в тій частині врегулювання криз маємо асоційовані стосунки з ЄС ще з 2002 року. На жаль, не дуже тим скористалися зі звісних причин. Але членство в
СОТ, Зона вільної торгівлі, поступова інтеграція окремих секторів економіки України до ринків ЄС – це те, що створить органічний зв´язок і тоді, коли ми вирішимо скористатися своїм правом складати
заявку, все більше буде прихильників, які схилятимуть уряди і парламенти країн сказати Україні «так». Але - ще раз повертаюся до останніх економічних і фінансових подій глобальної кризи – слабких
партнерів не будуть брати.
Але ЄС не тільки політичне об’єднання, на відміну від НАТО чи інших об’єднань, туди просто тільки за симпатію чи за потреби не беруть. Ти повинен бути гідним і повинен відповідати. Якщо ти не будеш
відповідати, з тобою будуть і далі зберігати поважні стосунки, які не можуть перерости в членство.
Отже, дай Бог нам всім організувати себе так (а я починаю не з влади, бо вимогливість громадян до влади – це один з елементів громадянського суспільства) і йти тим шляхом, який є природнім. Я хочу
завершити словами Георгія Крючкова, одного з лідерів КПУ, видатного громадянина і політика, який під час слухань в українському парламенті з питань європейської інтеграції в розпалі дискусії вийшов
на трибуну і сказав: про що ми говоримо? Європейська інтеграція – це є об’єктивна реальність для нас і вона відбудеться. Давайте не заговорюймо важливі кроки, які необхідно здійснити – по
реформуванні судової системи, боротьбі з корупцією, податкової системи, судової, пенсійної. Тим шляхом ми можемо набувати наше обличчя української державності, євросоюзівського контуру.
Ми не повинні мати якесь ущербне відчуття. Ми просто повинні усвідомлювати, який великий обсяг роботи перед нами і бути на ньому зосередженому. На жаль, «помаранчевим» не вдалося реалізувати лозунг,
нова влада могла б його перейняти, «Не словом, а ділом!».
Кость Бондаренко: Я з приємністю надаю слово людині, яка стояла біля витоків євро інтеграційних процесів, яка двічі очолювала Міністерство закордонних справ України, Анатолію
Максимовичу Зленку.
Анатолій Зленко: Важко не погодитися з тим, що я частково чув з вуст Романа Сергійовича Шпека, який багато років працював на терені європейської інтеграції, який досконало це знає зі
штаб-квартири Єврокомісії, і з тих процесів, які відбувалися в рамках ЄС і, звичайно, ще до того, будучи на відповідних посадах в нашому уряді. Але виникає питання: багато прозвучало «ми повинні». Ще
в березні 1994 році, коли ми парафували Угоду про співробітництво і партнерство, а 14 червня підписали цю угоду на рівні президента і єврокомісара, то з того часу ми весь час говоримо «ми повинні».
Виникає питання, чому ж ми за цей час не зрушилися в такому концептуальному плані в сторону ЄС. Звичайно, з’являються нові програми (Європейська політика добросусідства, партнерства), зараз працюємо
над Угодою про асоціацію і над Угодою про зону вільної торгівлі. І знову ми говоримо, що країна не готова, і повертаємося до слова «ми повинні».
Анатолій Зленко
І коли ми вже на сьогоднішній день розуміємо, що ми маємо робити, я звертаюся до двох важливих питань. По-перше, хто має реалізувати це слово «повинні»? На цей час іде формування уряду. І хочу
сказати, що мене радує, що на посаду міністра закордонних справ призначається людина, яка розуміється в цих питаннях і зможе однозначно працювати в напрямку поглиблення євро інтеграційного процесу.
Мене цікавить весь блок зовнішньополітичний. Адже це не лише МЗС, це і Адміністрація президента (хто буде у цьому блоці), це й інші міністерства, які певною мірою причетні (Міністерство юстиції,
Міністерство економіки, Міністерство фінансів). Саме ці люди будуть вести переговори з Єврокомісією про євроінтеграцію.
Мене цікавить, хто безпосередньо в уряді буде вести цю роботу. Ми знаємо, що там є відповідне управління, але в період попереднього уряду було створене так зване Координаційне бюро. За відгуками
людей, які працювали з цим бюро, про управління залишилися позитивні враження. Бажано, щоб воно залишилося і працювало надалі. Інша справа, хто його буде очолювати, яким чином будуть розподілені
функції і т.д.
По-друге, а який економічний блок буде створений в уряді, який буде здатний вести політику євроінтеграції. Ми ще не знаємо точно, але попередні натяки дають можливість говорити, начебто і економічний
блок буде належним чином сформований і дасть можливість працювати в напрямку євроінтеграції.
Я хотів би погодитися з паном Шпеком, що, якщо ми віддаємо перевагу євроінтеграції за рахунок посилення уваги з боку зовнішньополітичних інструментів по її забезпеченню, то в мене виникає
ствердження того, що євроінтеграція – це не лише зовнішня політика. Зовнішня політика – це і внутрішня політика: що ми робимо всередині країні. А в середині країни – це один з тормозів, який стримує
наші євроінтеграційні процеси. Внутрішня політика визначає великою мірою зовнішню політику, відкриває значний простір для роботи наших експертів, наших дипломатів на переговорних процесах, на
просуванні тих ідей, які нам на сьогоднішній день потрібні.
Виникає питання: а як буде розвиватися економіка? Їдучи сюди, я прослухав кандидата на пост прем’єр-міністра і мені стало дуже прикро за нашу європейську інтеграцію. Країна розвалена, казна порожня і
в цьому контексті він назвав ще декілька моментів, які в цьому контексті катастрофічні: борги, економічна криза і особливо нова економічна криза, яка, очевидно, десь в 2012 році з’явиться, тому що
йде переформатування світової економіки, створиться новий уклад світової економіки. Нам же треба так зробити, щоб ми були готові до того нового виклику, який буде в 2012 році. Але ж на сьогоднішній
день, коли ми робимо акцент на внутрішню політику, ми повинні розуміти, що країна знаходиться в такому стані, що не може бути й мови про якусь заявку (одна заявка у нас вже була, коли ми стріляли по
НАТО нашими заявками).
Мене цікавить також і питання законодавчого забезпечення зовнішньополітичної діяльності. 17 років пройшло як була прийнята постанова Верховної Ради «Про основні напрями зовнішньої політики». Ми
витримали за цей період всі ті напрацювання, які були покладені на відповідні положення цього документу. Але об’єктивно на сьогоднішній день треба говорити про те, що зовнішня політика потребує
чіткого майбутнього визначення. За 17 років змінилося багато чого в світі: йде переформатування темних політичних сил, створюються нові центри, робляться нові акценти. Ми частіше почали заявляти про
пошук свого геополітичного місця на карті світу. Ми начебто хочемо бути активним гравцем цих світових процесів, але це має бути відображено. Це має бути або на основі концептуальних засад, або на
основі закону, як це передбачено в Конституції. І якщо ми такий документ створимо і він буде відповідно проголосований у ВР, то це відкриє відповідні можливості для того, щоб стимулювати цей процес
євроінтеграції. Знаю зі свого власного досвіду.
І останнє. Після виборів, здається, з’явилися певні надії, що євроінтеграційний курс буде залишатися незмінним. Президент новий чітко і ясно заявив, що ключовою проблемою для України залишається
євроінтеграція і вступ до Європи, при тому, що буде розвиватися відповідний діалог з Російською Федерацією. Я не буду оцінювати такі дрібні речі, як візит для Брюсселю та Москви. Важливо, так, він
знайшов відповідний підхід. Але це для великої політики дрібниці. Є визначений трикутник, де визначається парадигма зовнішньої політики України - РФ, США, ЄС.
У нас сьогодні відкриваються такі можливості. Я позитивно оцінюю перші зовнішньополітичні кроки нового президента. Сподіваюся, найближчим часом вони будуть продовжені. Повторяю, що, якщо буде
створений належний зовнішньополітичний і економічний блок, якщо вони знайдуть порозуміння, то, звичайно, ми зможемо дати додатковий імпульс євроінтеграційним процесам.
Кость Бондаренко: Думаю, в ході наступних круглих столів потрібно більше уваги приділяти тому, щоби гостями були люди, які відповідають за соціальний блок в уряді, за реформи, за
інші напрямки внутрішньої політики, які би могли говорити, наскільки Україна готова до євроінтеграції внутрішньо.
Я з великою приємністю надаю слово його високоповажності пану Гансу-Юргену Гаймзьоту, надзвичайному і повноважному послу Німеччини в Україні. До речі, в останньому номері газети «Лівий берег»
опубліковано інтерв’ю пана Гаймзьота, яке теж багато в чому проливає світло на процеси євроінтеграції.
Ганс-Юрген Гаймзьот: Можу сказати, що пан Шпек уже все сказав. Ми не повинні забувати, що основою європейської інтеграції є економіка. І не треба забувати, що, в першу чергу, ЄС – це
союз економічний. Тому немає сенсу говорити про українську інтеграцію в ЄС, якщо ми не вирішимо питання інтеграції України на внутрішній ринок Європи. Не слід забувати, що це складний, довгий і
багато поступовий процес, до якого треба підходити як бігун підходить не до спринту, а до марафону.
Давайте згадаємо що угода про асоційоване членство з Туреччиною наприклад була укладена в 1963 році,і лише у 1990 році була встановлена вільна торгівля з нею.
Ганс-Юрген Гаймзьот
Я абсолютно впевнений, що Україна зможе це зробити в 4 рази швидше, але це повинно бути зроблено. І перший крок до цього – це угода про Зону вільної торгівлі. Коли ми запитуємо представників
Брюсселю,чому це не відбувається швидше, вони відповідають - через те, що відбувається у внутрішніх справах України. Можливо, це не єдина причина. Я впевнений, що з новим урядом, який має підтримку в
парламенті, ми зможемо пришвидшити цей процес.
Так само не треба забувати ще й те, що ви в середині країни повинні знайти спільну мову між різними політичними інтересами. Наприклад, візьмемо питання про вступ України до Енергетичної угоди ЄС.
Теоретично Україна вже є членом цієї угоди, але закон про це повинен бути прийнятий ВР. І тому виникає питання: коли буде прийнятий цей закон, і повинна бути політична воля до прийняття цього закону.
І таких питань буде декілька.
Але Україна має це робити, тому що ЄС довів, що за 30 років свого існування був хорошим інструментом модернізації економік країн-членів, і завдяки членству у ЄС ці країни змогли збільшити свої ринки,
на що вони і розраховували вступаючи.
Я можу порекомендувати скористатися досвідом країн, представники яких є тут. Це Польща Швеція, Фінляндія. І подивитися, як вони знайшли шлях до ЄС, як вони змогли приєднатися.
Кость Бондаренко: Дякую, пане посол. Останнім часом склався просто чудовий конструктивний діалог між Інститутом Горшеніна і посольством королівства Швеції. В Україні дуже часто
ведемо діалог. Більше того, Швеція до 1 січня 2010 р головувала у ЄС, і я вважаю, що Швеція була близьким другом і лобістом інтересів України, давала значний шанс Україні максимально просунутися у
напрямку євроінтеграції. На жаль, в той період (друга половина 2009 року) в Україні відбувались, м’яко кажучи, внутрішні дискусії і тим самим вона втратила свої шанси.
Я з приємністю надаю слово послу Королівства Швеція в Україні, його високоповажності пану Стефану Гуллгрену.
Стефан Гуллгрен: Спасибо. К сожалению, я не владею государственным языком Украины в такой степени, чтобы говорить по-украински. Прошу прощение за это. Но я, с вашего позволения,
попробую говорить по-русски, чтоб сэкономить время. Я согласен с моим коллегой из Германии. Большинство было уже сказано по этому вопросу. Но я могу добавить несколько слов относительно перспективы
членства и ожиданий на будущее.
Я полностью согласен с тем, что было сказано предыдущим послом. Смотря на договор, на статью 49, могу сказать, что уже есть перспектива членства, потому что Украина безусловно европейское
государство. Я, если честно, не понимаю, почему этот вопрос обсуждается. Мне кажется, что вы сами не уверены, что вы европейское государство. Это тоже не понятно, потому что вы часть Европы.
Стефан Гуллгрен
Другое дело, что существуют четкие, одинаковые для всех пункты – нет возможности вне очереди пойти в ЕС. По-моему, важность этого вопроса о вступлении недостаточно оцененная, потому что, когда
Украина проведет те реформы, которые необходимо для выполнения этой идеи, только тогда можно говорить о вероятной перспективе членства в ЕС. Сейчас очень благоприятное время для Украины. В ЕС
существует новый Лиссабонский договор, который адаптирован к Европейскому союзу с больше чем 16-ю членами. Старый договор не действовал. Он был адаптирован к ЕС с 15-ю членами. Сейчас нас 27. Я
уверен число возрастет. У нас есть система для эффективной работы внутри ЕС и работы, что касается отношений наших стран.
Другое - Украина. У вас новый Президент и уже правительство есть. И, как сказал мой коллега, важно, что сейчас существуют условия для работы правительства с большинством в парламенте. Это, конечно,
создает хорошие условия для проведения реформ, но, эти реформы будут проведены не только из-за того, что мы их требуем. Это ваши реформы, они необходимы для вас. Для улучшения условий жизни в
Украине. Но в то же время они помогут Украине стать готовым для интеграции с ЕС. И не надо недооценивать процесс переговоров по соглашению ассоциации, по зоне свободной торговли - это очень мощный
инструмент по сближению наших экономик. Мы можем говорить, принимать декларации, но торговля, инвестиции ,движения людей - это намного важнее, чем какие-либо политические сигналы. Я достаточно
оптимистично вижу наше будуще, открываются новые возможности. Но, если Украина не воспользуется этими возможностями, то, конечно, ничего не получится. Обе стороны должны делать то, что
надо.
Внутри ЕС Швеция была и остается близким другом Украины. Иногда меня спрашивают, почему Швеция так заинтересована во вступлении Украины в ЕС, ведь мы даже не соседи. Потому что мы думаем, что
расширение ЕС - это сам по себе процесс неизбежный. Это очень мощный инструмент для создание мира, стабильности, экономического развития. Это хорошо всем - вам и нам. Существование исторических
контактов между нашими странами тоже важно. Политическая воля важна, но тоже надо не только говорить, надо принимать меры. Как говорят американцы: «мяч ваш».
Кость Бондаренко: Дякую пане посол. Я з приємністю надаю слово заступнику голови місії Великобританії в Україні пані Джудіт Гардінер. Вона дуже добре знає Україну, не вперше тут
працює. Працювала тут ще в далекому 1996 році. Хотілося би почути позицію Великобританії в питаннях євроінтеграційних процесів України.
Джудіт Гардінер: Дякую. Я можу відразу сказати що згодна з тим що сказав посол Швеції. Спочатку хочу сказати, що Великобританія теж дуже далеко від України, але ми теж хочемо і
думаємо, що Україна повинна бути членом ЄС, якщо вона готова. Питання, чи варто дати їй час. Ми думаємо що ні. Треба приготуватися, треба сказати: так,все зроблено, Україна готова стати членом
Європейського союзу. Це повинно статися, коли вона буде готова.
Я думаю, питання не тільки в зовнішній політиці,також важлива політика внутрішня. Я б хотіла сказати що ми як член ЄС, можемо вам допомогти і готові допомогти. Треба знати, чи варто працювати для
цього без стимулу членства. Я думаю, варто, тому що, як вже сказали наші колеги,не тільки Україна прагне бути членом ЄС, але і ми самі вирішили робити кроки, тому що це логічно, це допомагає нашим
економікам, покращується наша безпека.
Можливо, буде краще заслухати про польське питання, бо вони члени ЄС досить довго. Ми хочемо вам допомогти з вступом в ЄС і готові це робити.
Кость Бондаренко: Дякую. Між Україною і Польщею традиційно склалися дуже добрі стосунки, так як і між інститутом Горшеніна і Посольством Республіки Польща. Ми часто дискутуємо на
різні теми, які стосуються зовнішньої так і внутрішньої політики, історії двох держав із паном Лєшеком Шерепкою, заступником посла, радником посольства Польщі. Дамо йому слово. Тим більше, що Польща
протягом дуже тривалого часу була не тільки близьким зовнішньополітичним і зовнішньоекономічним партнером України, а й мала тривалий час роль адвоката України в Європі. як було прийнято вважати ще за
часів Леоніда Кучми. Дуже хотілось би почути позицію Польщі в питаннях подальшої інтеграції України в Євросоюз.
Лєшек Шерепка: Вы знаете, я хочу сказать всего несколько слов, потому что все уже сказано. Мы очень позитивно смотрим на первые шаги вашего президента, на результаты визита в
Брюссель. И, думаю, если будет такое дело, такая координация, то будет очень хорошо. Мы смотрим на реальные шаги, которые вы принимаете.
Но есть проблемы внутри страны. И это две главные проблемы : коррупция и самоуправление. Я не хочу говорить о самоуправлении - это более сложная проблема. Я хочу сказать о коррупции. У вас был принят
ряд законов, который был должен вступить в силу 1 января. Украинские депутаты сказали, что сложно, чтоб он вступал в силу во время избирательной компании. И несколько дней тому назад мы получили
информацию, что он будет вступать в действие с 1 января будущего года. Знаете это такие противоречивые сигналы. С одной стороны ваш президент решает в Брюсселе позитивные вопросы, с другой стороны, в
стране принимается решение, которое наверное не понравится в Евросоюзе. Так что здесь надо разобраться.
Лєшек Шерепко
Я наверное скажу парадоксальную вещь: для украинцев членство в ЕС не самое главное. Для вас самое главное, чтоб уровень жизни был похож на европейский, чтоб вы
могли свободно путешествовать по всему миру, чтобы вас уважали. И ЕС вам в этом помогает. Но я немножко удивляюсь, я в Украине уже 4 года и вижу, что вы не до конца используете те возможности,
которые уже есть. Вы обращаете слишком много внимания на политические вопросы. Вы должны обращать внимание на реальную работу.
Я бы хотел, чтобы украинское общество более активно влияло на политическую элиту, а она более активно пыталась использовать те возможности, которые ей дал Евросоюз. Первостепенной вещью должен стать
вопрос уровня жизни в Украине, демократия, права человека. Потому что ЕС – это организация, которая должна соблюдать эталоны этих всех областей. И я бы хотел сказать, что мы будем вам помогать. Вы
должны использовать наш опыт и наше желание вам помочь. Спасибо.
Кость Бондаренко: Дякую. Тепер можна перейти до обговорення того, що тут почуто. Може хтось хоче щось додати?
Роман Шпек: З врахуванням пропозицій Анатолія Зленка, яка трансформована була паном Костянтином, в бажання організувати нову дискусію щодо якості внутрішньої політики яка
гарантуватиме виконання досягнення наших зовнішньополітичних пріоритетів.
Я хотів би запропонувати отак публічно вивчити такий документ як адженда 2000, який розроблявся Європейською Комісією для майбутніх країн членів, в тому числі і для Фінляндії, Польщі та багатьох
інших. Структура цього документу унікальна, вона торкається всіх галузей життя суспільного і економічного і вказує, які вимоги цього закону. Порівнюючи стан справ в Україні можна судити про обсяг
роботи, що перед нами лежить попереду і скільки для цього необхідно часу.
Для цього потрібно допомога комісії ЄС для проведення скринінгу українського законодавства. Дуже довго був такий мовчазний супротив з боку європейських інституцій
робити скринінг українського законодавства. Враховуючи, що «м’яч на нашій стороні», але він дещо спущений, бо ми не можемо оцінити реальний стан. Нам потрібно повернутись до питання скринінгу
українського законодавства, і тоді, виходячи з наших цілей, легко буде визначати не декларативні, а реальні завдання і терміни їх реалізації. І тоді не просто химерно чи віртуально будуть визначати
обсяг роботи в Україні на 2020 рік. Багато говорилося, що потрібна дорожня карта на основі такого документу як порядок денний. Я приймаю вашу пропозицію, що на ній не потрібно дату ставити. Але
потрібно зробити такий порядок денний для України, на основі скринінгу законодавства, і це буде добрим вкладом наших європейських друзів і партнерів, які систематизують роботу з українського
боку. А для того, як казав Анатолій Зленко, «хто це повинен робити», мені здається, що кожен член уряду повинен за це відповідати. Якщо шукати одного – чи міністра, чи члена уряду – то зробити це
буде неможливо. Коли кожен міністр буде мати свій обсяг роботи в такій адженді, це буде оцінкою його роботи зі сторони президента, громадськості, майбутніх виборців.
Кость Бондаренко: Доки ми тут дискутували, обговорювали це питання, Україна вже має новий уряд!