Втручання урядів Тимошенко і Азарова в емісійний процес НБУ через політичний тиск, чи то через примусовий викуп державних цінних паперів, прискорив кризові процеси макроекономічної трансформації в нашому суспільстві. Переконаний, що останнім часом грошово-кредитна політика НБУ все більше стає інфляційною складовою фінансової та боргової політики уряду.
Стає очевидним, що ця політика вже зараз призводить до негативних макроекономічних наслідків, особливо в умовах кризи.
Ігнорування незалежності центральних банків, як відомо в з історії економічних криз, призводило у 30-х роках до депресій, руйнування Бретон-Вудської валютної системи і призвело у 90-х до падіння європейської валютної системи.
На сьогодні в країнах-членах ЄС закріплено законом незалежність центробанків і їх право проводити монетарну політику без втручання з боку влади, захист від пріоритетів правлячих партій. Так, центробанкам заборонено пряме кредитування уряду, а дефіцити бюджетів не повинні перевищувати величину, яку можна перекрити операціями на реальних ринках, тобто за рахунок ресурсів, які не спричинять інфляцію. Так у сусідів. А що у нас?
Недавно, в середині 1990-х років, до прийняття закону про НБУ, коли напрямки грошово-кредитної політики і кошторис НБУ затверджувалися у Верховній Раді, в країні панувала інфляція в 1500% річних.
Протягом останніх двох років у Раді реєструють документи про підпорядкування НБУ законодавчому органу, чи про втручання через монетарний інструментарій в саму діяльність Нацбанку. Ось деякі приклади. В законі України "Про держбюджет на 2009 рік" було фактично заборонено НБУ проводити незалежну монетарну політику. Ст. 85 давала Мінфіну право додатково емітувати держоблігації понад встановлені обсяги, які мають бути викуплені Нацбанком. Відповідно до ст. 86 Нацбанк зобов’язувався рефінансувати комерційні банки разом і за участю Кабміну. Якби не чергова місія МВФ, то це положення перекочувало бу бюджет 2010-о року і далі.
П’ять років лежить у Раді законопроект про посилення незалежності НБУ в частині деполітизації Ради НБУ. В проекті заборонено включати до неї політиків, особливо із депутатськими мандатами. Здавалося б все очевидно. Але навіть на цей раз МВФ не міг добитися, аби цю норму ухвалили. Все залишилося по-старому.
Далі. Не назву ніяк інакше, аніж нав’язуванням з боку держави, таку ідею як планування прибутків НБУ. В наш комітет приходять офіційні підтвердження від НБУ про те, що наш центробанк повинен формувати резерви під нестандартні кредити, в т.ч. урядові кредити, і перевищення доходів НБУ над його витратами може складати в межах 1 млрд. З іншого боку, коли приймають бюджет, бачимо, що НБУ має перерахувати такого прибутку не менше 10 млрд. грн. Чи не парадокс, коли банківська система має «мінус» 10 млрд, а НБУ перераховує «плюс» 10 млрд.? І це в умовах, коли банківська система лежить під наркозом рефінансування.
Мені не зрозуміло, з якою метою в Раді була створена тимчасова слідча комісія з розслідування діяльності НБУ. Очевидно одне: коли автори її створення закривали комісію, то сказали, що роблять це, бо це вже неактуально. А скільки шуму було? А скільки депозитів зняли через це? Хто відповість?
Ще один парадокс. Група депутатів реєструє проекти про зняття голови НБУ. Дивно, що коли вони прийшли до влади, виявилося, що знімати його вони не збираються, а навіть отові продовжити строк його повноважень. Нелогічно, але факт такий є.
Деякі ініціативи виглядають смішно. Пригадуєте проблему свинячого грипу? Її мав вирішувати НБУ - надавши 1 млрд. грн.. Те саме з Евро-2012 - в обсязі 5 млрд. Що стосується обміну облігацій чи акцій нафтогазової компанії, то це теж мав вирішувати НБУ, бо за законом власність цієї установи має бути в руках установи, що має державний статус.
Про викуп цінних паперів. Цього року це стало священним обов’язком банківської системи покрити дефіцит бюджету, який становить 100 млрд, і станом на середину листопада 2010 р. у портфелі НБУ цінні папери Уряду становили 64 млрд.грн. У кредитних портфелях банків – 52 млрд.грн., ще 10 млрд.грн. у нерезидентів. Немає сумніву, що ці кошти пішли на фінансування соцпрограм. А якби їх спрямували у реальний сектор? Таких прикладів багато. Все це свідчить про кризові макроекономічні трансформації, що склалися в т. ч. і через причину втрати реальної незалежності НБУ останніми роками. Скажіть, чи міг би Бундесбанк допустити, щоб над його громадянами навис борг курсових різниць у 118 млрд гривень? Чи банки Чехії чи Швейцарії моли б дозволити таку розкіш, як обертання поза межами банківської системи коштів у розмірі половини бюджету? Чи можна так вільно допускати, щоб тіньова економіка складала 50%, чи зовнішній борг у 4 рази перевищував би резерви центробанку?
Навмисне не буду зачіпати тему інфляційної проблеми, бо статистичне обчислення індексу споживчих цін на рівні 7-8% відрізняється у декілька разів від реального життя. Це ніщо інше, ніж цинічне цінове знущання над громадянами і перекручення економічних проблем в нашій країні. Складається враження, що урядовці живуть з одним рівнем інфляції, а суспільство з іншим.
Незалежність НБУ має бути поставлена як ключова передумова успішної реалізації режиму інфляційного таргетування таких проблем. Постає запитання - хто в Україні відповідає за такі макроекономічні дисбаланси? Ніхто! І я переконаний, що треба починати вирішувати такі проблеми з наділення НБУ реальною політичною незалежністю і законодавчого закріплення інституціональною спроможністю НБУ проводити монетарну політику без втручання з боку влади, що актуально у посткризовому відновленні країни.