Поговоривши, ми довідалися про те, як же жити в одному й тому ж місті не змінюючи країну, як почуватися «молодшим братом», який вплив епоха комунізму має на становлення письменника, у якому фінансовому ставище перебувають словацькі письменники і як словацький уряд підтримує свою літературу.
Ви народилися в одній країні – Чехословаччині, - нині мешкаєте в іншій, Словаччині – однак так і не виїжджали з міста, у якому народилися. Відчуваєте якусь різницю між цими країнами: вашого дитинства й зрілого віку?
Ну, я справді перебував у одному й тому ж місті, Братиславі, яке в 1993 році стало столицею нової республіки Словаччина. Проте це зовсім не до порівняння з поколінням моїх діда та бабці. Дехто з них навіть ні разу не виїжджав із села, однак все ж таки п’ять разів змінював державу, у якій жив… Я досі почуваюся чехословакам, Чехословаччина моя батьківщина - утім тепер це радше сон. Братислава дуже надихаюче місто. Я надаю перевагу ідентичності, яка, за Фуко, постійно змінюється і є типовою для бурхливого часу, в якому ми живемо. Я люблю й ненавиджу моє місто. Я чимало мандрував, однак вирішив повернутися й зостатися тут.
Колись ви прочитала лекцію, де сказали, що найбільш відомий опис словаків – як варварів – можна знайти в романі Брема Стокера «Дракула». А як би ви описали словаків?
Словаки – дуже маленька нація, котра пройшла через вельми турбулентну історію. Маленьке дивно трапилося в дев’ятнадцятому столітті, коли нація повністю не зникла з карти Європи. Та навіть десять років тому Словаччина була невдахою в Європи, недооціненою Європейським Союзом і сусідніми країнами. Нині у моя країни економіка, що швидко розвивається й роботи, які краще оплачуються. У моїх співвітчизників краще життя і вони купують більше книжок – ще десять років назад книжковий ринок був мертвий. Ідентичність людей радикально міняється, що є теж надихаючим для письменника.
Менші країни, які є частиною великих держав, доволі часто вважаються «молодшими братами». Схоже, Словаччина не була винятком у цьому випадку. Чи змінилися ситуація після «сепарації» з Чеською республікою чи це лише стереотип і всі були рівними в Чехословаччині?
Будь-де в Європі комуністичні системи були вельми централістичними і бюрократичними, і ЧССР не була винятком. Чимало словаків упродовж десятиліть почувалися недооціненими зі сторони Праги. Однак обидві сторони мають рацію. Річ у тому, що Чехословаччина була таким видом конструкції, що неабияк допомогла обом націям і меншинам. Сьогодні Словаччина вже більше не молодший брат Чеської Республіки. Втім у нас більш проблематичні стосунки з Угорщиною.
У вашому блозі я бачив тег «1989». Для багатьох європейських письменників це напрочуд важливе – і до певної міри – навіть сакральне число. Що воно означає особисто для вас?
Воно змінило моє життя навіки. Братислава – місто на кордоні з Австрією й Угорщиною і в дитинстві я сильно відчував ізольованість за залізною завісою. Я великий прихильник європейської інтеграції. Моя країна зробила великий прогрес після приєднання до ЄС. Моє покоління людей переживає щось таке, про що мої батьки могли лише мріяти. Ясна річ, ми стикаємося з низкою проблем, однак я віддаю перевагу гумору й іронії як методу самозахисту проти широко розповсюдженого європейського песимізму.
Словацький Центр інформації в літературі охарактеризував вас як «один із найважливіших представників так званого кіберпанку». Що для вас кіберпанк означає як літературний жанр і життєвий стиль?
Коли я розпочав свою кар’єру, то писав якісь уривки на які вплинули американський постмодерністська наукова фантастика – однак це було давним-давно. Але мій батько був одним із піонерів кібернетики в Чехословаччині і я виріс із першими персональними комп’ютерами серійного виробництва, як-от Sinclair ZX Spectrum, Commodore 54 або Atari. Згодом я захопився Інтернетом. Більшість рекламної кампанії про мої книги проходить в Інтернеті й у нових соціальних мережах. Моя спільнота друзів і прихильників на «Фейсбуці» на регулярній основі отримує новини, відео й аудіо файли та запрошення на вечори.
Які автори вплинули на вашу літературну кар’єру?
Як читач, я великий прихильник писань із центральної Європи: Франц Кафка, Карел Чапек, Домінік Татарка, Мілан Кундера, Егон Бонди. А також американські письменника, як-от Пол Аустер, Вілліам Гібсон, Ніл Стефенсон… І багатьох графічних романів, pulp-журналів і дуже-дуже серйозних німецьких романістів, як-от В.Г. Себальд. Люди в Чеській Республіці й Словаччині не люблять термін Східна Європа, ми почуваємося як Центральна Європа й горді цьому. Це щось таке від чого не можеш позбутися, це ціль життя.
Кілька років назад в Україні була тенденція укладати списки письменників, які живуть лише з літератури. Звичайно, списки не були довгими – приблизно п’ять-шість авторів. А яка ситуація в Словаччині? Письменник може забезпечити себе тільки з власних писань?
У Словаччині напрочуд складно жити вільним письменником. Літературні читання не оплачуються, гонорари в газетах низькі, а видавці лише хочуть заощадити гроші… Нині я живу як фрилансер, однак це складно. Я вирішив сконцентруватися на писанні вдома, тут більшість моїх читачів, не хочу втрачати контакт з людьми у Словаччині та Чеській Республіці. Більшість своїх книг я продаю в цих країнах – я дуже гордий і радий цьому. Чимало людей пропонували мені, щоб я залишився у Берліні або Гамбурзі, й писав більше на письменницьких стипендіях, однак я думаю, що коли ти забагато цього робиш, то втрачаєш контакт із реальним світом, із реальністю. Я зустрічав людей, які все своє життя живуть на письменницьких стипендіях; вони подорожують із одного місця в інше і так далі, увесь рік. Я б так не зміг.
Як письменнику, що вам потрібна для написання чогось нового: хорошої бібліотеки для досліджень, можливості подорожувати, чи стипендії для писання в якомусь тихому місці з мальовничим пейзажем?
Літературний колоквіум у Берліні й International Writing Program в Айові, США були найважливішими для моєї кар’єри. Позаяк там я зустрів чимало редакторів і журналістів, людей із якими працюю донині. Однак думаю, що я зав’язав зі стипендіями на певний час і планую перебувати вдома щонайбільше.
Ваша друга книжка – збірка оповідань «Мисливці й збирачі» - стала словацьким бестселером. Скільки потрібно продати книг у Словаччині, щоб отримати цей статус? Яка загальна кількість ваших проданий книжок?
Я продаю від 5 до 10 тисяч копій кожної книги. А це, я переконаний, великий успіх у такій малій країні.
Словацька література отримує підтримку зі сторони уряду. Як виглядає співпраця політики й літератури? І чи є певна формула для успішної співпраці?
Так, на щастя – держава дійсно підтримує словацьку літературу, хоча тільки на малому рівні й ця підтримка меншає з кожним роком… Наприклад, уряд підтримує переклади словацької літератури на інші мови, як художню літературу так і есеїстку. Ірландська й фінська літератури також отримують підтримку, в іншому випадку вірогідність отримати міжнародне визнання була б низькою. На жаль, у моїй частині світу, в старому Східному блоці поза колишньою залізною завісою, інституції, котрі відповідають за фінансування часто корумповані політиками-поетами, які люблять фінансово підтримувати, але тільки себе самих.
Я намагався знайти, які ж словацькі книги були перекладені по-українськи. Жаль, але я нічого не знайшов. Приміром, яких п’ятьох авторів варто обов’язково перекласти?
Мені насправді дуже шкода, що ми так мало перекладаємо одне одного. Я рекомендую перекласти Павела Віліковського, Домініка Татарку, Ірену Брежну, Петера Пістанека й Гану Полоніцку.
У вас було спільне читання з Сергієм Жаданом у Відні. Читаєте українських авторів? Що думаєте про українську літературу?
На жаль, здебільшого я можу читати сучасну українську літературу лишень у німецьких перекладах. Я читав Юрія Андруховича, Любка Дереша й Сергія Жадана. Я глибоко вражений рівнем якості й схваленням української літературної сцени. У порівнянні з вашою, словацька література майже невідома у західній частині Європи.
Ви були учасником Форуму видавців у Львові минулого року, однак не змогли бути присутнім і провели читання за допомогою Скайпу. Як ви гадаєте, чи відбудеться колись така зміна? І ви особисто якому типу читань надаєте перевагу: реальному чи онлайновому?
Ну, це був особливий випадок, це була моя пропозиція і мені дійсно сподобалося. У мене був напружений графік і я подумав, що буде значно ефективніше провести лише одне читання, щось на кшталт відео конференції. Я заощадив час і гроші й спробував щось нове. Якісь звуку й відео було справді добрим, і сподіваюся, що аудиторії у Львові теж сподобалося. Наступного разу, коли я матиму більше вільного часу, я б хотів приїхати в Україну на довше. Я належу словацькій мові й літературі, й обидві речі майже невідомі у світі. Потрібно багато самоіронії, щоби впоратися в цій ситуації. Я звик пояснювати практично на кожному читанні в Австрії й Німеччині, що я приїхав не з Словенії, Слованії чи якоїсь подібної країни.
Яку свою книгу ви б хотіли бачити першою перекладеною в Україні?
Я б хотів, аби мій новий роман «Дунай у Америці» був виданий в Україні. Ця книга про мій дворічний досвід туристичного менеджера й перекладача для американських туристів на річкових круїзах у центральній Європі – навдивовижу божевільні зустрічі! Це історія про річковий круїз із німецького Шварцвальду до Чорного моря, а також до дельти Дунаю, що на кордоні України.
фото з архіву пана Гворецького