Питанню нашої дипломатично-військової перемоги у війні із Росією потрібно підпорядковувати все – політичну доцільність та особисті амбіції в тому числі. Я так і зробив 31 серпня 2015 року.
Три причини, чому я проголосував за зміни до Конституції.
Перше. Міжнародний контекст
Порошенко є законно обраним президентом, за нього проголосувала більшість українців.
Від імені держави він підписв Мінські угоди.
Ми їх виконуємо. Ми почали процес прийняття нової Конституції, тому що ми взяли на себе відповідні зобов`язання. І Україна своє слово тримає.
От мені цікаво – хоч хтось із тих, хто штурмував Раду, взагалі читав зміни до Конституції? «Особливості місцевого самоврядування», які дехто називає «особливим статусом Донбасу» стануть можливими лише після відновлення Україною контролю за нашим східним кордоном.
Ось подивіться - МЗС Росії критикує проект змін до Конституції.
Ті, хто блокували трибуну та виступали проти змін до Конституції, кричали «зрада».
Хто кого зрадив в українському парламенті 31 серпня?
Ми зрадили Путіна?
Я зрадив Путіна?
Окей, мені підходить.
Друге. Політичні амбіції
Зрозуміло, що в кожного є свої погляди на зміни до Конституції, на те, чи потрібен якийсь Донбасу і чи ефективною є децентралізація. Свого часу я також публічно піднімав ці питання. І моя позиція не змінилась по суті: я маю купу претензій до тексту змін до Конституції і вже говорив про них детально.
Але повноваження префектів, їхні стосунки із головами сільрад тощо – це все можна коригувати, обговорювати. Це питання, які не мають відношення до життя та смерті на війні.
І питання повноважень ми обговоримо в парламенті та проголосуємо. Воно - другорядне у порівнянні із війною. Або десятирядне, або ще якесь.
Для мене це очевидно.
Третє. За що воюють наші хлопці на сході?
За мир.
Фельдмаршали фейсбука – йдіть у воєнкомат!
На моєму виборчому окрузі провалений план мобілізації.
Мої виборці воювати не хочуть.
Якщо наш пріоритет – закінчення війни, то ми зробили правильно, коли проголосували за нову Конституцію.
Державі Україна це вигідно і потрібно саме зараз.
Нагадаю вам, що це перше голосування, а буде ще й друге, на яке потрібно 300 голосів.
Нажаль, аби українці зробили важливі висновки, треба аби пролилась кров.
І саме кров цього безневинного хлопця з Херсона – солдата-строковика – повинна закарбувати у голові політиків, що таке відповідальність за власті дії. У головах тих, хто вже забув про Майдан.
P.S. Ті, хто покликав людей на мітинг, знали, що кінцевою його метою є не мирний протест, а кривава провокація.
Ті, хто це організував повинні бути жорстко покарані.
Спочатку вони влаштували балаган у Раді, показали приклад тим, хто стояв на вулиці на мітингу. налаштували їх агресивно.
Вони скоїли злочин проти України - спочатку в парламенті, а потім – на підступах до нього. В кожному політичному протистоянні повинна бути межа. І 31 серпня цю межу було перейдено.