У своїх інтерв’ю ви говорите, що надаєте перевагу працювати саме з непрофесійними акторами. Чому надаєте перевагу непрофесіоналам? Як вам з ними працюється?
Не те, що надаю перевагу. Я два фільми зняв, і там грали непрофесійні актори, включно з головною роллю, бо це були такі фільми. Бо такі були субкультури: геймери або бандити. Багато хто з режисерів працює з непрофесіоналами, це дає певні можливості. З одного боку, якщо вони цікаві, фактурні й типажні, вони будуть дуже реалістичними. З іншого боку, будуть проблеми, тому що у них є певне обмеження в плані акторської гри та можливостей.
Чому для головної ролі в «Носорозі» обрали саме Сергія Філімонова?
У мене вибір був однозначний, бо в такому типажі хоча б одного актора навіть в Україні я не знаю. Так, у нас знімаються певні кримінальні драми та бойовики, але я таких акторів не знаю. І всі, кого пропонували, якщо і були, то всі такого віку, який не підходить для гри хлопчика вісімнадцяти, а потім чоловіка тридцяти років. Потрібен був типаж приблизно двадцяти п'яти років.
Сергій Філімонов є також засновником руху «Гонор». Як гадаєте, особистість Сергія привабить глядача піти на ваш фільм, чи навпаки, може відштовхнути?
Ми не знімали кіно про його позицію, або про його минуле чи сучасне. Він грав роль як актор, і впорався з нею як актор. Якщо когось відштовхне його особистість, ну .. добре, якщо когось привабить – добре. Взагалі, у мене була зовсім інша мета. Я хотів знайти хлопця зі складною долею, який пройшов серйозні «замєси», брав участь в бійках, у війні, має досвід роботи зі зброєю, спортсмен. У фільмі багато було моментів, які актор не зміг би зробити. Тому я знайшов саме його, і я знав, що будуть якісь проблеми через це, комусь там не подобається його минуле, але це все минуле. Він зараз живе зовсім іншим життям. Для мене це було схоже у чомусь на головного героя. Я задоволений цим вибором, розуміючи всі ризики, які він несе.
Як гадаєте, в українській кіноіндустрії є тенденція знімати непрофесійних акторів? Наприклад, фільм «Стоп-Земля», в якому головні ролі виконують непрофесійні актори, на Одеському фестивалі отримала нагороду за кращу акторську гру.
Тенденція? «Стоп-Земля» – це кіно, в якому матеріал диктує вибір таких акторів.
А як далі плануєте працювати? Далі обирати непрофесійних акторів?
Ні. У фільмах над якими я зараз працюю — професійні актори в усіх сценаріях на головних ролях. Свій досвід роботи з непрофесійними акторами я використаю, коли вони гратимуть у моїх фільмах ролі другого плану. Але всяке може бути.
Четвертий повнометражний фільм «Shining world» запланований з голлівудськими акторами?
Я планую його знімати англійською мовою зі світовими англомовними акторами, не обов’язково голлівудськими. Ми хочемо робити його в Україні та з американськими продюсерами. Я вже готовий його знімати хоч наступного року, але це залежить не від мене. Ми пів року ведемо перемовини, але це може тривати ще декілька років, тому що дуже складно. Там інший підхід, інші гроші. Хочемо того, чи ні, ми живемо на периферії кіновиробництва, але це буде хороший досвід для мене і для України, якщо вийде. Це наш амбітний план.
Повернемось до «Носорогу». Ви знімали його здебільшого у Кривому Розі, трошки у Львові й трішки в Києві. В інтерв’ю для Захід.net ви говорили, що це місто застрягло у 90-х. Що ви мали на увазі?
На жаль, так. Ми там знімали 90-ті, бо там є локації, які дійсно дуже схожі. Там є багато закинутих підприємств, зруйнованих і навіть закинутих територій, раніше це було велике промислове місто. І це добре для знімань, але погано для самого міста. Ментальність, на жаль, теж більше схожа на 90-ті, ніж на сучасність: тут люди по-іншому спілкуються, по-іншому ставляться до якихось речей. Місцеві теж це визнають. І так не тільки Кривий Ріг, у нас пів України так живе, досі в 90-х. Нам треба якось рухатись і вже виходити з тих часів. Тому і «Носоріг» не втрачає актуальності. Одним із завдань цього фільму було показати, як нас травмував цей період і як досі впливає.
Чим для вас є 90-ті?
90-ті? По-перше, жилось дуже важко, постійно треба було заробляти гроші, постійні ризики потрапити в якісь пов’язані з криміналом історії. На тебе можуть наїхати, або можеш випадково потрапити в перестрілку або розбірку – це було всюди. У Криму дуже процвітав бандитизм, і там забивали людей, стріляли на вулиці серед білого дня, а вночі взагалі цілі війни були. І це було постійно, а люди набагато бідніше жили. У ті часи треба було виживати, і ти виживаєш.
«Носоріг» критикують за вибір бандитської тематики та занадту «чорнушність» у фільмі. Як відповідаєте на цю критику?
Критика — це завжди добре. Хтось може сказати «вау, круте кіно», хтось – «та ні, там щось страшне відбувається», хтось – «о, ми це вже бачили багато разів, кримінальне кліше, навіщо це». Люди по-різному сприймають кіно, і це нормально. І добре, якщо кіно викликає якусь реакцію.
Стосовно теми – я давно це кіно придумав. Для мене у фільмі кримінальні розбірки не головне. Я думаю, після перегляду кожен зрозуміє, що кіно не про бандитів, вони головні сюжетно, але не в замислі. Важлива – історія людини, в якої не було вибору. Що він зробив неправильно і чи був в нього шанс виправитись? Про це кіно. А друга – більш широка, показати, як цей час вплинув на всіх нас. Тому що ми живемо в наслідках 90-х років, саме цього неусвідомлення. Оце для мене було головне.
Чим «Носоріг» 2012-ому відрізняється від «Носорогу» у 2021-ому?
Фільм я написав 10 років тому. У 12-ому році ми виграли декілька пітчингів, серед них пітчинг Держкіно. Ми готувались до знімань, і в 13-ому році пройшли підготовку, але не змогли почати, тому що почалась революція. Повернулися, і я вніс незначні зміни в сценарій, щоби адаптувати його під локацію, під героїв і під постановні моменти.. Ідея не змінилась. Є там десь тюремний досвід, який був не завжди доречний, то все ж різні світи. Але загалом – психологія злочинців, людей, які живуть таким життям, якісь словечка, якісь поняття, вони стали для мене більш зрозумілими. І я вніс незначні корективи, щоб зробити кіно ще більш реалістичним.
Поговоримо про фільм «Кай». Ви говорили, що будете вдруге подаватись на пітчинг Держкіно.
Звісно.
Які варіанти, в плані фінансування, якщо станеться вдруге, що Держкіно не виділить гроші?
У підтримці можуть відмовити вдруге. Якщо раніше мені закидали, що незрозуміло, що то за «Носоріг», то після Венеції, інших фестивалів і визнання критиків, визнання світовими інституціями як режисера, після того, як фільм піде тут, після того, як ми оголошуємо плани про світову дистрибуцію. Я думаю, дуже важко буде обійти мене з наступним проєктом. Коли ми оголосимо кастинг нашого фільму, який будемо знімати з американцями, дуже-дуже буде важко мені сказати, що я пишу погані сценарії чи я поганий режисер. І стане зрозуміло, що це стовідсотково політичний тиск. Ми бачимо його на прикладі Юлії Федів, яка очолювала Український культурний фонд, цю інституцію зробила, а на неї заводять кримінальні справи – це жахливі речі, і це, на жаль, зараз можливо.
В останніх інтерв’ю ви говорите, що хочете відбутись саме як режисер, а не громадський діяч. Як гадаєте, наскільки можливо відділити вашу кар’єру в кіно від політичного контексту?
Завжди буде важко. Це ж нікуди не подінеться, воно часом допомагає – якісь двері відчиняються, інколи – навпаки. Мене вже бачать як політичну фігуру. Всі мої рухи деякі люди сприймають дуже болісно. Я постійно в центрі уваги. «Чому не зняв шедевр, чому не отримав всі Оскари світу, чому не зібрав 10 млн доларів українського прокату?» – Значить, зняв погане кіно. Мене оцінюють зовсім інакше, не як інших режисерів. І це складно, бо є занадто високі нереалістичні сподівання – я їх не виправдаю. Я роблю все, що можу, і не гірше від інших.
Так і ваш другий фільм показує значну якість, особливо поставлені бої. Великий комплімент вам за хореографію боїв – це виглядало максимально реалістично.
У нас був хороший постановник бійок – Дмитро Рудий, один з найкращих. Але я теж дуже багато втручався, ми працювали разом. Як режисер, я намагався зробити максимально реалістично. Якщо дати каскадерам волю – вони можуть зробити фільм про каскадерів. Це була хороша співпраця не тільки з ним, а й з іншою командою. Тому фільм вийшов. Не тому що Олег Сенцов такий супергеніальний, а тому що в мене була хороша команда, яка працювала і знала, що вона робить, і розуміє, що я їх розумію. Коли режисер знає, чого він хоче, вимагає це від інших, в усе вмикається, і коли починає працювати – це класно.
Ви почали свою кар’єру в кіно самостійно та у вас, немає професійної освіти, кіноосвіти…
На жаль, або на щастя – я навіть не знаю (сміється)...
Як вважаєте, який стан кіноосвіти в Україні?
Я знаю, що в нашого головного вишу, Карпенка-Карого, є багато проблем. Я спілкуюсь з тими, хто випускається - і режисери, і актори. Там давно повинна відбутись якась революція або еволюція – на жаль, заклад працює ще по радянських стандартах.
Я вчився самостійно, і у кожного свій шлях. Іноді, його як Носоріг, не можеш обрати, тебе просто веде туди-сюди. Мене повів так, і я не шкодую. У кожного своя точка входу в кіно. У мене така – я багато років на це поклав, щоби просто дійти до неї. За 15 років зараз зняв свій другий фільм – люди за цей час роблять 5-6 фільмів, а я тільки два. Це мало, але я сподіваюсь, що далі піде трохи швидше. А якість буде зростати. Якщо спитаєте мене, чи задоволений я своїм фільмом, то у відповідь не почуєте абсолютно ствердну відповідь. Він вийшов, але завжди можна зробити краще і треба працювати над тим, щоб фільм виходив все кращий і кращий. Тобто це професія, в якій ти повинен постійно вчитися. Не можна просто так отримати диплом кіношколи й стати режисером. Ні, кожен раз, в кожному проєкті, кожен день ти щось робиш і постійно набираєшся досвіду.
Який тоді ваш рецепт, як стати профі в кіноіндустрії?
Я не знаю, по-перше. Я ще не став профі в кіноіндустрії, не вважаю, що став режисером таким же досвідченим, який може давати поради іншим.
А мій шлях? Він дуже простий. Я коли на курси (курси режисури та сценаристики в Москві - авт.) вступав, мене не взяли, і там у фоє був великий плакат з написом – «Навчитися знімати кіно можна, навчити ні». Вчишся в кіновиші, вчишся на кінокурсах, вчишся десь сам – ніхто, крім тебе, тебе не навчить. І це треба робити у найкращих – світових режисерів, які знімали кіно – дивлячись їхні фільми.
А які, підкажете?
У мене великий список режисерів, я багато разів про це казав – це і Тарковський, і Герман-старший, і Бергман, і Брессон, і Антоніоні, і Фелліні, і Кшиштоф Кесльовський, і Кустуриця. Ти вчишся в них не тільки їх кіномові, підходу, внутрішньому поклику, але знімати треба своє кіно. Якщо ти не будеш знімати свої фільми – ти нікому не будеш цікавий, ти будеш завжди на когось схожий. Маєш створювати свою кіномову. От, наприклад, я зняв свою сцену в «Носорозі» (сцена на початку стрічки з дорослішанням головного героя – авт.) – моя знімальна група сказала, що це неможливо зняти. А я побачив дуже чітко. І ми її зняли. І коли я приїхав у Венецію, то директор Венеційського фестивалю підійшов до мене і сказав: «Олег, я ніколи такого не бачив в кіно. Ти здобув те, що ніколи ніхто не робив». Багато хто працював з часом, простором в кіно, але щоб воно саме так було виконано – ніхто не робив. Тоді розумієш, що ти зробив невеличкий вклад в розвиток світового кіно. І це є дійсно прикольно.