Перший день після тридцятиріччя України.
Впевнений, що країна прокинулася сьогодні з відчуттями, як у дорослої людини після святкування власного дня народження.
Ці дві події справді дуже схожі. Було чудове святкування з самого ранку до вечора. Привітали багато друзів – враховуючи дату, багато з них навіть приїхали з-за кордону привітати особисто. Безліч привітань лунала у соцмережах. Всі говорили, який ювіляр чудовий, згадували його успіхи та озвучували десятки тисяч приємних побажань. Бажали, щоб все у іменинника було добре, всі проблеми залишилися у минулому, а попереду на ювіляра чекало тільки світле та успішне майбутнє. Бажали успіхів у всіх сферах життя, зокрема і в матеріальній. Бажали, щоб всі мрії іменинника нарешті здійснилися, і переконували, що всі друзі йому у цьому допоможуть. Коротше кажучи, крутезні та приємні побажання.
Та і сам винуватець свята багато разів брав слово, дякував рідним і гостям та бажав багато чого сам собі. Як буде слідкувати за своїм здоров’ям та відмовиться від шкідливих звичок. Як буде більше часу приділяти справді важливим речам, а у кар’єрі нарешті визначиться та досягне шаленого успіху. Бажав собі виплатити іпотеку та жити на власні заощадження. Бажав нарешті перестати їсти фастфуд і займатися собою, щоб були «кубіки», як у Батлера в «300 спартанців»! Побажав собі прочитати всі ті книжки, які надарували! І, звичайно, загадав зустрічатися таким чудовим колом друзів не тільки під час ювілеїв, а частіше. Розказав, що його справжня мрія – стати частиною ексклюзивного гольф-клубу, і в цьому році він точно її реалізує. Ювіляр на емоціях та під оплески друзів бажав собі це все дуже щиро. Він і справді хоче вірити, що слова за святковим столом матеріалізуються.
Але свято дня народження закінчилося. Урочиста музика та промови теж. Рідні розійшлися та домовилися зідзвонитися ближче до вихідних. Друзі викликали таксі, а деякі вже полетіли ранковим рейсом. У всіх свої справи.
І тут одразу стає помітною різниця між святкуванням 16-ти років та 30-ти. У 30-ть, як правило, вже усвідомлюєш: якими б щирими не були побажання всіх близьких, повна і всеосяжна відповідальність за їх реалізацію лежить виключно на імениннику.
Бо проблеми, які справді треба залишити в минулому, не дуже хочуть там залишатися. Свято не розвіяло їх чарівною паличкою – їх треба вирішувати самому імениннику. А з деякими жити далі та намагатися мінімізувати їх негативний вплив.
Бо гроші не падають з неба. Потрібен конкретний план, як досягти матеріального добробуту. А підвищення на роботі залежить від знань та навичок, яких вчорашньому імениннику треба досягати важкою працею. Інакше можна ще на десять років залишитись на тій же позиції, спостерігаючи за успіхом більш спритних та працелюбних колег.
Бо для виплати іпотеки треба не насилати прокльони на банк, а переглянути та оптимізувати фінансові витрати. Ну і витрачати все зароблене не варіант – треба заощаджувати.
Бо для фізичного здоров’я замало повісити постери спортивних кумирів в кімнаті – треба справді сісти і переглянути свій раціон. Та і тіло, як у Батлера, за один похід в тренажерний зал не з’явиться. Треба добряче попотіти у спортивній залі мінімум тричі на тиждень.
Бо щоб осилити всі книжки, треба чітко визначити час на читання. Можливо не всіх, але тих важливих, які запланував. Хоча б почати читати одну книгу.
Бо здійснити «всі мрії» одразу нереально. Треба обрати 2-3 на цей рік і скласти чіткий план, як їх реалізовувати. Інакше мрії так і залишаться мріями.
Бо від шкідливих звичок не так легко відмовитись. І навіть не всі друзі зрадіють та підтримають. Тож в першу чергу треба знайти силу волі і зробити перший крок.
Бо для того, щоб частіше бачити всіх приємних гостей з дня народження, треба створювати приводи, на які вони з великим бажанням прийдуть. Щонайменше, не влаштовувати скандали.
Та й до омріяного закритого гольф-клубу не візьмуть лише за те, що нещодавно був ювілей. Є визначені критерії, яким треба відповідати.
Головне, що треба чітко усвідомити – виконання кожного пункту реальне та цілком досяжне, але для цього треба мати план та наполегливо систематично працювати. Бо у 30-ть років вже час подорослішати та зрозуміти, що успіх насправді саме у твоїх власних руках і залежить від тебе.
Так і в Україні з Днем Незалежності. Вчора для всього світу ми були країною, яка чудово відсвяткувала свій ювілей та 30-ту річницю. Та вже сьогодні ми лише одна з країн, яка починає нове десятиліття своєї історії. І нам треба справді реалізовувати побажання, отримані на свято.
Треба вирішувати проблеми, яких, будемо відверті, достатньо багато: окупація територій чи застаріла інфраструктура нікуди не поділися. Вони як були 23 серпня, так і залишаються 25-го.
Треба відмовлятися від шкідливих звичок. Хоча б від корупції, клептократії та пошуку легких та коротких шляхів для початку.
Треба зайнятися саморозвитком та опановувати нові знання. Наприклад, розвивати провідні технології.
Треба не сподіватися на «швидкогроші», а заробляти більше та покращувати матеріальне становище. Хоч для цього треба робити болісні економічні реформи і скорочувати держсектор. А ще зменшувати апетити тих, хто краде на митниці, тіньовому ринку та держпідприємствах. Створювати умови для інвестицій.
Треба зміцнювати та поглиблювати (в окремих випадках – хоча б не втратити) зв’язки з друзями, щоб іноземні делегації з радістю приїжджали до нас не тільки на ювілей держави.
Треба нарешті визначитися, які ж цілі ми як країна ставимо собі на найближчий рік. І все ж таки розробити реалістичний покроковий план їх досягнення (а не як завжди).
Треба все ж таки повернути борги. Але не бідкатись на МВФ, а нарешті співставити держвидатки з реальною ситуацією. Ну і всі гроші не треба одразу закатувати в асфальт, можна все ж таки подумати про заощадження.
Ну і останнє, але не менш важливе. Треба ще раз уважно подивитися на критерії наших омріяних елітних клубів (почнемо з НАТО і ЄС), повноцінними членами яких ми хочемо стати. І виконати всі ті кроки, що обіцяли, аби отримати нарешті членські квитки.
Україні вже 30-ть років. Ми вже доросла країна. Свято закінчилось. Знову все залежить від нашого усвідомлення, що доля країни тільки в наших руках. Ну і від розуміння, що доросле життя передбачає кропітку монотонну і важку працю. Інакше навіть найяскравіші побажання залишаться лише красивими словами.