Коли створювалась Наглядова Рада, то ми мали сформувати орган, що здійснював би контроль за виконанням усіх завдань та брав безпосередню участь у розробці нових ідей. Нам пощастило, що членами Ради стали однодумці, готові об’єднати свої ресурси заради спільної ідеї та розуміють важливість цієї ідеї для світу в цілому та України зокрема. Склад ради настільки різноплановий та неоднорідний, свого роду, навіть експериментальний, що я часто називаю її учасників «Волонтерами справедливості», оскільки основним для них є ідея, а жодних гонорарів за свою роботу вони не отримують.
Наглядова рада формувалася стихійно, об’єднуючи небайдужих людей. На початку не було жодних процедур створення, ротацій чи висування, навіть не був створений статут. Лише ентузіазм, готовність працювати над спільним соціальним проектом та поширювати ідею. Розглядаючи кандидатури щодо кожного потенційного члена Ради, ми звертали увагу на можливість брати активну участь в реалізації проекту, регулярно відвідувати зустрічі, комунікувати із нами. Адже від рівня їх залучення залежить успіх проекту.
Так вийшло, що на сьогодні в Раді немає жінок, проте це в жодному разі не означає, що цей факт пройшов повз нас. Ми розуміємо необхідність та важливість присутності жіночого. За цей час мене не одноразово питали, чому на сцені про проект завжди говорять тільки чоловіки та чи я єдина жінка, що займає в проекті керівну посаду?
Перша зустріч наглядової ради відбулася 19 березня, друга буде 19 жовтня. На ці 5 місяців нашим основним завданням є доформування ради та присутність в ній жінок. Причина цьому не тільки питання корпоративної етики, за якою повинно бути, як мінімум, 30% жінок, а й питання наявності різних ідей, поглядів та підходів. Саме різноманіття думок і може створити глобальний продукт, що ми його прагнемо. Гендерна рівність – це те, що безпосередньо стосується різноманіття.
У моїй уяві давно вже вимальовані портрети жінок, яких, в перспективі, ми хотіли б бачити в команді, а головне тих, хто може стати активним учасником проекту, а не просто залишатися стороннім спостерігачем.
Я захоплююсь такими особистостями як: Сейла Бенхабіб – сефартська єврейка, викладачка Єльського університету, яка вивчає питання мультикультуралізму та, крім іншого, переклала декілька праць Ханни Арент; Джудіт Батлер – американська філософиня, викладачка Університету Каліфорнії та перша жінка, яка отримала премію Теодора Адорно, що раз на три роки вручається за визначні досягнення у філософії, театрі, музиці та кіно; Вікторія Нуланд – офіційна уповноважена Державного департаменту США у справах Європи та Євразії.
Говорячи про жінок, із якими я хотіла б співпрацювати в рамках нашого проекту, не можу не згадати й про американську дипломатку чеського походження, першу жінку на посаді Державного секретаря США Меделін Олбрайт та директорку Меморіального музею Голокосту США Сару Блумфілд. Мені також імпонують такі постаті як Кондоліза Райс, що займала посаду 66-го Державного секретаря США чи Дебора Ліндштат, американська історикиня та дослідниця Голокосту, професорка Інституту новітньої єврейської історії та вивчення Голокосту в Університеті Еморі в Атланті.
Також я вже мала можливість поспілкуватися із генеральною директоркою ЮНЕСКО Іриною Боковою, яка вже підтвердила зацікавленість проектом, та веду перемовини із письменницею, лауреаткою літературних премій Катею Петровською. Звичайно, перш за все, нам хотілося б бачити в команді видатних українок таких як Ліна Костенко чи Наталія Яресько.
Увесь світ давно говорить про гендерну рівність, а в нашій країні тільки починаються дискусії та дебати щодо цього питання. Хоча насправді, це питання стоїть досить гостро не тільки в Україні, але і в усьому світі. Про що свідчить статистика, за якою в 2016 році в світі частка жінок на високих посадах становила 24% (у 2015 – 22%), а поріг в 30% змогли подолати тільки Східна Європа (35%) та АСЕАН (34%). Потрібно розуміти, що для того, щоб вирівняти корпоративний ландшафт потрібен час, а ріст за рік на 2%, хоч і повільний, зате він є. І ми, зі свого боку, теж докладаємо зусиль для вирішення питання гендерної нерівності хоча б в рамках нашого проекту.
Тільки коли до реалізації проекту Меморіальний Центр Голокосту Бабин Яр будуть залучені люди із різними компетенціями, тоді він має шанс стати цікавим людям з різним світоглядом, різного ступеня емоційного залучення, різного віку. І тільки тоді Центр стане обов’язковим місцем до відвідування для людини з будь-якої точки світу, чимось, що нестиме ідеї та інтенції, які будуть сприйняті та почуті суспільством.