Вибори у Великій Британії недоброзичливці встигли охрестити "змовою консерваторів", адже усі опозиційні Консерваторам сили практично розбиті: Ліберал-демократи ще не встигли оговтатися від втрати 80% ключових виборчих округів, Лейбористи так і не змогли змінити суперечливого і навіть занадто радикального Джеремі Корбіна на посту глави руху, шотландські націоналісти програють лоялістам через надмірний акцент на проблемі незалежності країни.
Існуючі рейтинги дають Консерваторам до 100 потенційних мандатів в майбутньому парламенті. Така сила буде просто безпрецедентною, і вона буде надійним засобом реалізації активної зовнішньої політики Великобританії, яка безумовно вигідна і Україні. На тлі ЄС Лондон вирізняється вкрай чіткою позицією щодо підтримки України і санкцій проти РФ.
Туреччина Ердогана очевидно вже може називатись авторитарною, або принаймні суперпрезидентською державою, зважаючи на колоссальний характер впливу, який сконцентрував президент в своїх руках. Великі геополітичні амбіції Туреччини очевидні, особливо на Близькому Сході, де можливе створення протурецького протекторату на Півночі Іраку. Для ведення жорсткої політики на Близькому Сході (експерти кажуть навіть про можливість масштабної сухопутної військової операції турецьких сил в регіоні) Ердогану потрібно сконцентрувати повноту влади в своїх руках, особливо з огляду на активізацію опозиційних ісламістських і курдських рухів всередині країни. Ці події окреслюють загальну тенденцію: зміцнення центральної влади в країнах, що знаходяться в жорстких відносинах з ЄС і претендують на роль регіональних лідерів.
Щось подібне відбувалося півроку тому в Польщі, де у відповідь на посилення позицій правлячої партії PiS ЄС погрожував Варшаві різними негараздами, однак врешті-решт не зміг нічого протиставити консолідованій владі Польщі. Зростання ролі регіональних лідерів - Туреччини та Польщі можна пояснити також повним провалом ЄС у питаннях вироблення дієвих стратегій з протидії РФ та вирішення конфлікту на Близькому Сході.
В таких геополітичних умовах Україна мусить все більше орієнтуватися на незалежних політичних гравців - польських та британських консервативних політиків та Ердогана. Орієнтація виключно на Брюссель стає усе менш доцільною, з огляду на постійне демонстрування слабкості євроінститутів. На тлі цієї слабкості і виростають нові регіональні наддержави, які намагатимуться вести активну зовнішню політику там, де політика ЄС зазнала краху.