Чергові «покращення» судової системи України
Наші можновладці знову взялися за збільшення «проценту жиров», цього разу - у сфері боротьби з корупцією. Так, після нещодавніх змін, внесених у Конституцію в частині правосуддя, у ВР зареєстрували проект Закону України «Про антикорупційні суди».
Як завжди, новий рецепт «масла» від депутатів загорнутий у доволі солідну обгортку, яка має показати, що цього разу у нас вже все «як у людей».
Відповідно до положень законопроекту має постати ціла система антикорупційних судів, яка нібито міститиме усі необхідні механізми для втілення об’єктивного і незалежного суддівства. Цю систему складатиме Вищий антикорупційний суд та Антикорупційна палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду України.
Вищий антикорупційний суд визначено судом першої інстанції у справах, підслідних Національному антикорупційному бюро України. Антикорупційна палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду України визначається судом апеляційної інстанції щодо перегляду вироків та ухвал Вищого антикорупційного суду.
Окрім цього, в окремих випадках рішення Вищого антикорупційного суду може переглянути в касаційному порядку Велика палата Верховного Суду.
Звучить нормально, правда? Але, що ж приховується за цими нейтральними юридичними формулюваннями?
За ширмою закону
Якщо детально проаналізувати зміст законопроекту, то все насправді скидається на безладну мішанину різних пропозицій від «рака, лебедя і щуки». Жодних слідів єдиної стратегії, спільного підходу і чіткого усвідомлення того, до якого саме результату ці нововведення мають привести!
Таке враження, що депутати-законодавці повністю покладаються на махновське гасло, згідно з яким порядок породжується анархією. Втім, якщо говорити про проект закону «Про антикорупційні суди», то це навіть не анархія, а банальний хаос. Разючий непрофесіоналізм стирчить тут з усіх боків, як пружини з поламаної канапи.
Отже, ласкаво просимо у дивний світ абсурдної і неповносправної антикорупційної системи від авторів законопроекту.
По-перше, на основі Вищого антикорупційного суду мають також утворюватися палата слідчих суддів, апеляційна палата та інші судові палати. І звернімо увагу – Апеляційна палата тут переглядає ухвали слідчих суддів цього ж суду.
Виходить, що Вищий антикорупційний суд буде одночасно виступати як суд першої і, в окремих випадках, апеляційної інстанції. Що це означає? Що базове правило, згідно з яким ніхто не може бути суддею у своїй справі, у цій Країні Див перестає діяти!
Далі, Антикорупційна палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду, згідно із проектом, теж визначається судом апеляційної інстанції.
Який же Соломон може пояснити суть цього фокусу, коли запроваджується суд першої інстанції, який одночасно буде і судом апеляційної інстанції, а до того й ще один окремий суд апеляційної інстанції?!
Таке ноу-хау із подвійною апеляцією вже досить далеко відходить від тієї чіткої і зрозумілої триланкової судової системи, яка застосовується в більшості європейських держав і яка врешті-решт була запроваджена в Україні після внесення змін до Конституції України в частині правосуддя.
Але чим далі в проект, тим дивакуватіші дива і тим міцніший сон розуму.
Відповідно до ст. 2 законопроекту до системи антикорупційних судів входить Антикорупційна палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду України.
Для людини з вулиці таке формулювання звучить цілком нормально. Але депутати - не «люди з вулиці».
Вони мали б знати, що відповідно до нещодавніх змін, за які голосували майже всі автори законопроекту, Верховний Суд України ліквідовується, а замість нього створюється Верховний Суд, вже у структурі якого діятиме Касаційний кримінальний суд.
Тому постає питання до колективу авторів - при якому касаційному кримінальному суді вони пропонують створити вищезгадану Антикорупційну палату? За незнанням чи неувагою до таких формальних нюансів ми можемо відчути те саме коліно, на якому вони і писали свій законопроект.
Незнання чи зухвале нехтування положеннями діючої правової системи яскраво проявилось і у визначенні тих, хто буде відповідальним за добір працівників Феміди для нового суду.
Законопроект передбачає, що кандидатів відбиратимуть три органи: Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада правосуддя і Конкурсна комісія.
Причому, саме остання є головною у всьому процесі. Адже, ця Комісія затверджує список кандидатів та приймає рішення про остаточні результати конкурсу.
Три кроки назад
І тепер увага! До складу Конкурсної комісії мають входити дев’ятеро осіб, троє з яких призначаються Президентом України, трьох - обирає Верховна Рада України і трьох - призначає Міністр юстиції України.
Усі, хто слідкує за перебігом судової реформи, відразу розуміють, що цей «крок уперед» насправді означає навіть не два, а три кроки назад.
Власне, не так давно ухвалили принципове рішення позбавити Президента та Верховну Раду можливості впливати на добір та призначення суддів. А ці повноваження віддали окремому органові – Вищій раді правосуддя, де більшість складають самі судді.
Навіщо це робилося, зрозуміло, мабуть, усім.
А що тепер? Завдяки цьому законопроекту політикам знову хочуть дати нагоду безпосередньо впливати на процес у своїх цілях. Більше того, можливість долучатися до формування антикорупційних судів надається й виконавчій гілці влади (!) – через Міністра юстиції.
Ідея нормальної правової держави від такого трюку просто перевертається у труні – куди її успішно закопали автори законопроекту «Про антикорупційні суди».
Такі пропозиції не лише рубають під корінь увесь процес створення незалежних антикорупційних судів. Вони ще й закладають грунт для уникнення корупціонерами справедливого покарання.
Адже, в майбутньому рішення цих судів можна буде легко визнати недійсними.
Ну справді, будь-який адвокат зможе довести, що право Президента і Парламенту визначати представників Конкурсної комісії суперечить Конституції України. Відповідно до Основного Закону ані Глава держави, ані ВР не мають таких повноважень. Тому створення такої комісії у незаконний спосіб, буде мати наслідком не легітимність її майбутніх рішення щодо призначення тих чи інших суддів.
Я вже можу уявити, як після оголошення справедливого вироку засуджений високопосадовий корупціонер з нахабною посмішкою цілком законно оскаржує вирок на підставі того, що він був винесений некомпетентним судом. І не потрібно буде ніяких багатомільйонних застав та втечі закордон. Усе законно та прозоро.
Венеційська комісія неодноразово у своїх висновках зазначала про необхідність мінімізувати вплив президента та ВР на формування суддівського корпусу. Інакше не може йти мова про незалежний суд в Україні. Однак, автори законопроекту, вочевидь, Венеційській комісії не довіряють, не вважають її авторитетним органом, оскільки саме вони так завзято пропонують повернути політичний вплив на формування антикорупційних судів.
Підміна понять в дії
Автори законопроекту, звісно, відчувають, що пропонують, м’яко кажучи, непрофесійну туфту.
Тому, найбільш разючі проблеми вони намагаються згладити додатковими нюансами. Але їхні «білі нитки» помітні здалеку і ситуацію не особливо рятують.
Так, у проекті вказується, що, призначаючи трьох осіб до складу Конкурсної комісії, Міністр юстиції повинен керуватися рекомендаціями щонайменше двох урядів держав чи міжнародних організацій, які протягом двох років з моменту набрання чинності цим законопроектом надавали Україні міжнародну технічну допомогу у сфері боротьби з корупцією.
Тобто, бачимо намагання перекласти відповідальність за не надто легітимні дії міністра на колективні плечі міжнародної спільноти.
Однак, достатньо лише уявити, як ці положення будуть реалізовуватися на практиці. Одразу такий механізм іноземної підтримки постає у всій красі задуманої «показовості» та фіктивності.
У проекті абсолютно не вказується, як саме визначати до рекомендацій яких урядів чи міжнародних організацій прислуховуватися, а які відхиляти, якщо їх буде більше, аніж двоє, або якщо вони не надали жодних рекомендацій.
Задля справедливості зауважу, що у проекті на такий випадок подаються уточнення - зазначається, що іноземні представництва зобов’язані запропонувати своїх кандидатів до складу Конкурсної комісії. І встановлюється строк, протягом якого вони мають запропонувати іншу кандидатуру, у разі якщо Міністр юстиції відмовився призначати раніше запропоновану ними особу.
Втім, не можу не звернути увагу ініціаторів законопроекту на одне маленьке «але» - наше національне законодавство урядів іноземних держав ні до чого не зобов’язує. Як і міжнародні організації. А тому з точки зору права такі положення є нікчемними, а простою мовою – гріш їм ціна. Авторам цього проекту варто було б попередньо прослухати курс лекцій з міжнародного публічного права, а потім вже переходити до написання норм закону.
Дорогенькі, не ховайтесь! Ну, не вмієте писати юридично коректні норми, не хвилюйтесь! Напишіть відразу у законі перелік ваших «міжнародних організацій», які будуть рекомендувати кандидатів до Конкурсної комісії. Народ вже вашим Брауном та Сторчем по горло ситий, так ви всім полегшити життя.
До усього вищезазначеного, законопроект робить одних суддів рівнішими за решту. Видно, що радянщина в наших депутатах засіла занадто глибоко. Так і хочеться їм потрібних людей поставити трохи вище за інших.
Судіть самі – для суддів з антикорупційних відділів проект закону встановлює дещо інші гарантії, ніж для «простих» суддів.
Вища рада правосуддя зможе відкрити дисциплінарну справу щодо «антикорупційних» суддів лише за згодою зборів суддів Вищого антикорупційного суду або Антикорупційної палати відповідно. Такої рафінованої недоторканості навіть народні депутати не мають!!!
Також, суддів-антикорупційників не можна буде перевести на посаду до іншого суду у випадку притягнення до відповідальності або для відрядження.
Але депутатів-законодавців не дуже хвилює таке порушення конституційного принципу рівності. Вони, бачте, боряться з корупцією – і тому чхають на закони своєї країни.
Наша пісня гарна й нова, починаємо все знову? Вдаримо по гідрі корупції новими незаконними схемами?
А тим часом нас переконують, що антикорупційна боротьба в Україні виходить на новий рівень «жирів у маслі». Ура, товариші!