Я вирішив боротися. Боротися не «проти»: проти системи, людей, рішень, а боротися «за»: за нову якість доріг, сучасну залізницю, дешеві авіаперельоти – за все те, що дає людині відчуття свободи – те, за що Україна воює останні три роки. Важливо, що в цьому пориванні я маю підтримку, як всередині міністерства, так і з боку Уряду.
Декілька фактів про поточний стан інфраструктури: 97% доріг вимагають ремонту, на дорогу зі Львова до Запоріжжя необхідно 2 дні, зношеність залізниці біля 90%, лише 10% таксистів працюють легально, всі листи в Укрпошті обробляються вручну, щодня на дорогах України гине більше людей, ніж в АТО.
Красномовно, жахливо, проте не безнадійно.
Ситуація вимагає комплексного системного рішення. Я запропонував 3 кроки: 1. нове незаангажоване керівництво найбільших державних підприємств; 2. пакет законодавства, який змінить підхід до управління інфраструктурною галуззю; 3. приватизація/концесія всіх активів, які не мають стратегічної ваги.
Нові правила обов’язкові для всіх. Без виключень. І тут є два моменти. Перший: кожен з гравців переконаний, що саме його правила будуть прийняті за основу для всіх інших. Другий: кожен думає, що виграє зрештою не той, хто працюватиме по правилах, а той, хто зможе вчасно змінити їх під себе вже під час самої гри.
Саме тому зрушення відбуваються, але із певним зволіканням. Тим не менше, перемоги є: вперше ми маємо незалежне висококваліфіковане керівництво Укрпошти, Укрзалізниці, віднедавна – нового керівника Укравтодору. Сподіваюсь, результати конкурсів на посаду директора Міжнародного аеропорту «Бориспіль» також будуть обнадійливими. Нове керівництво має показати нову якість. Я не вірю в месій – я вірю в результат.
В середині листопада має відбутися День інфраструктури в парламенті. Розглядатимуться під 20 законопроектів, які здатні докорінно змінити стан дорожнього господарства в Україні. Люди вимагають якісні безпечні дороги, зручну логістику перевезень – ми пропонуємо механізм, як цього досягти. Бізнес хоче розуміння, яким чином здійснювати вантажні перевезення – ми даємо відповідь. Держава прагне руху вперед – ми готові стати локомотивом. Це якраз той момент, коли правила єдині для всіх і, в першу чергу, для самого міністерства. Не буде виключень ні для кого. Ринок – найкращий регулятор. Якість – найкращий показник.
Ми ведемо переговори з компаніями зі світовим ім’ям. Я хотів би бачити в Україні General Electric, DP World, Siemens, Tesla, Ryanair, Hutchison Port та інших серйозних гравців. Це – єдиний шанс створити конкуренцію на ринку, дати нову якість послуг та побороти всі можливі впливи та схеми, скажімо, в портовій галузі.
Коли на місці диво-міст ОАЕ ще була пустеля, під час переговорів з іноземними компаніями щодо розробки нафтових родовищ 80% місцевого населення виступило проти. Вони хотіли зберегти патріархальний устрій, боялися змін. Лише політична воля керівників змогла переламати внутрішній опір, створити передову і надсучасну країну. Тому, справа за тими 10-20%, які бачать і чітко моделюють майбутнє.
Зміни – невідворотні. З одного боку, Україна ментально значно переросла місцевих князьків, які досі використовують державні активи в якості нафтового родовища. З іншого боку, технічно Україна відстає від розвинених країн Світу. Залучення іноземних компаній-світових лідерів до управління активами, модернізації чи обслуговування певних напрямків, - це можливість вирівняти ситуацію: дати кесарю кесареве, а Богу – богове. Україна отримає технічний стрибок вперед, довіру іноземних інвесторів, бізнес-план на найближчі 5 чи навіть 50 років, перетворититься на потужний регіон-хаб, як в пасажирських, так і в вантажних перевезеннях.
Це і є та сама точка на обрії, до якої має прийти Україна.
Я щиро прагну до цього.