Непривабливе «дно» міст

Інженерні комунікації – теплотраси, труби, каналізація – не найбільш популярна тема серед міської влади та чиновників. Її намагаються за можливості уникати, сподіваючись «пересидіти каденцію» без значних інцидентів. За це інженерка дедалі частіше нагадує про себе жителям та комунальникам, а експерти попереджають: колапс на підході.

Фото: Lb.ua

Інженерні мережі – не та тема, яку люблять піднімати в публічному дискурсі. Вона виходить в топ, тільки коли стає помітною, коли спричиняє конкретні незручності. На кшталт будинків, що залишилися без опалення або машин, які прокладають собі шлях по річках проспектів і вулиць.

Небажання торкатися цієї теми зрозуміло. На відміну від мостів, доріг, фасадів та парків «інженерку» не видно. Вона не наочна, не модна, не популярна, про неї забувають одразу, як тільки проблема вирішена. І тому досягнення тут важко конвертувати в електоральні рейтинги. Втручатися в нутрощі міста боязко: запроектовані та побудовані 50-70 років тому, вони вже відпрацювали свій ресурс. Якщо міняти – то починати робити це комплексно. Але це настільки великий масштаб, що навіть розмов про це у владі намагаються уникати. Сподіваючись, що за їхню каденцію в Києві не станеться свого «Алчевська».

Втім, «момент істини» рано чи пізно настане. До цього веде багато різних факторів. Зношеність систем при одночасному зростанні навантаження на них. Ігнорування норм. Короткий горизонт планування: швидко побудувати мікрорайон, врізати його в наявну мережу та продати квартири – а далі нехай розбирається місто.

Ось характерні приклади. Більшість малих річок та їхніх приток зараз замуровані в підземні колектори. Вони виконують функцію дощової каналізації. Будівельні компанії часто економлять на розробці проєктів підключення до міської каналізаційної мережі. І нелегально пробивають діри до колектора, яким тече підземна річка. Відбувається скид неочищених комунально-побутових стоків від помешкань, які не підключені до централізованої системи водовідведення, у водні об’єкти і дощову каналізацію.

Найчастіше порушниками є торговельно-розважальні та готельно-ресторанні комплекси, підприємства молочної промисловості, виробники пива та великі супермаркети. Через недотримання ними Правил приймання стічних вод з каналізаційної системи Києва щороку вилучають біля 9 тонн жиру.

Колектори були закладені згідно Генплану розвитку міста. Вони розраховані на певну кількість підключень. Зараз ми маємо фактично хаотичну забудову на всіх клаптиках. Колектори не розраховані на такий прийом стоків і відбувається «перелив» в дощову каналізацію, яка йде поза очисними спорудами.

Функцію контролю за дотриманням підприємствами правил скиду в каналізацію стічних вод покладено на водоканали, які приймають і очищують стоки з усього міста. Головною проблемою при цьому є відсутність нормативно-законодавчої бази на місцях. Загальнодержавні правила приймання стічних вод було затверджено лише наприкінці 2017 року, а місцеві правила для міста Києва досі не ухвалено. Крім високого ступеня зношеності, очисні станції водоканалів технологічно не здатні очищувати воду від забруднень, яких ще не було за часів їх проектування.

Перевантаження систем, їхня застарілість, нормативний нігілізм впливають на якість життя та екологічну ситуацію в місті. Здається, що розбиратися з цим – довго, дорого і складно, але робити це все одно доведеться. Сьогодні є багато сучасних методів санації і реновації колекторів з використанням сучасних полімерних матеріалів. Це в 3-5 разів дешевше за традиційні технології «розкопав-замінив-засипав».

Основні шляхи вирішення проблеми наступні: затвердження суворіших норм скидів, заборона мийних засобів з фосфатами, встановлення підприємствами локальних очисних споруд. І головне – термінове прийняття місцевих правил приймання стічних вод для Києва.

Для системної роботи над підземною інфраструктурою необхідно об’єднати зусилля держави і міста, донорів і бізнесу. Розробити новий закон про каналізування в Україні, запровадити механізм RAB-регулювання (Regulated Asset Base), який стимулює до нарощування інвестицій в інфраструктуру.

І наостанок. В ці дня в багатьох київських будинках немає гарячої води. Її традиційно вимикають на два-три тижні для «випробувань систем». Це відбувається з року в рік, ще з попереднього століття. І стало настільки звичним, що майже перетворилося на норму.

Але це – не норма. Це залишки того світогляду, в якому зручність чиновників і служб була головною, а жителів – друго- (чим може навіть третьо-) рядною. Ситуація, яка неможлива в сучасному місті, похідна від небажання займатися комунікаціями.

Так, «інженерка» – не найбільш популярна тема, але це не робить її менш важливою. Наше щастя, що системи поки тримаються. Але це поки може прорвати в будь-який момент.

Володимир Омелян Володимир Омелян , Колишній міністр інфраструктури (2016-2019)
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram