В цивілізованому освітньому співтоваристві людям в голову не приходить, що необхідно весь час контролювати діяльність людини, якій держава вручила диплом, кваліфікувавши її, як вчителя. Ні директор, ні заступник директора ліцею у демократичних країнах не «ходять» по уроках своїх вчителів. Не ті це люди, щоб порушувати норми професійної етики.
Це парафія службових обов'язків предметного інспектора. В яких випадках? Тоді, коли має місце конфлікт між учнями (батьками) і вчителем або коли, за заявою вчителя, вивчається можливість присвоєння йому наступної атестаційної категорії чи епізод, пов'язаний із дослідженням доцільності продовження контракту.
Так було і зі мною в Алжирі, в кінці першого року роботи. Під час уроку прибігла секретарка і попередила, що зараз на заняття прийде генеральний інспектор з фізики. Точно, заходять разом з директоркою ліцею, вітаються і сідають на задньому ряду. Хвилин п'ятнадцять спостерігають, як я працюю, потім інспектор виходить до дошки і деякий час веде бесіду з учнями за програмним матеріалом.
Я зрозумів, що все нормально, коли інспектор від бесіди з ліцеїстами перейшов на монолог по курсу фізики, аби мені показати, що він у цій справі «дока». Дійсно, директриса потім коротко повідомила: «Інспектор був задоволений. Контракт продовжено». До речі, для продовження роботи вже в іншому місті додаткових інспекцій не проводилося. Отаких точок - «а для чого?» у системі зі здоровою організацією справи ви зустрінете на кожному кроці. Чому? А тому, що управління в освіті здійснює не номенклатура, а прямі виконавці з конкретними дійовими повноваженнями, для застосування яких їм не потрібні ніякі узгодження «з верхами».
Країна, що знаходиться в Африці, тобто на історико-географічній відмітці, з якої тільки починається шлях до сучасного суспільного розвитку, розпочала з того, що відразу визначилась з розміром гідної зарплатні учителям, лікарям та викладачам університетів. Визначилась із тим, що освіта, медичне обслуговування повинні бути виключно справжніми, тобто здійснюватись кваліфікованими спеціалістами. Тому-то ми, іноземні контрактники, там і працювали, бо своїм молодим людям фальшивих атестатів та дипломів ні ліцейська, ні університетська система освіти апріорі видати не могла. Адже про яку якість диплому учителя може бути мова, якщо він не вміє виконувати конкретні завдання, що передбачаються для учнівської державної атестації за цикл навчання? Звісно, питання риторичне.
Для них риторичне, та тільки не для нас. Тому деяким нашим вчителям-контрактникам випадали і проблеми. Наприклад, приходить на урок наш «блатний» учитель, якому хтось зробив подарунок у вигляді престижного закордонного відрядження, а аудиторія порожня. Виявляється, що ліцеїсти від нього відмовились, бо не зможуть підготуватись до річної атестації, а інспектура підтвердила обґрунтованість вимог. До кінця року він ходив у ліцей, нічого не робив, отримував зарплату згідно контракту, але наступного року контракт не продовжили, а до генерального консульства надіслали претензії. Несправжня освіта не проходить. А справжня освіта, медобслуговування фінансуються в першу чергу. Це для всього іншого – як грошей вистачить. Адже майже всі інші галузі тому й існують, що в сутності своїй нічого іншого і не передбачають, як заробляти гроші властивою їм матеріально-сервісною продуктивністю.
Нам, освітянам, про це б «криком кричати», а ми замість правильно формувати вимоги своїм держслужбам приймаємо мантру нашої номенклатури про те, що у держави не має грошей.
Адже не для того призначається уряд, щоб народні податки спрямувати на фінансування приватних бізнес-структур.