Якби не так, з огляду хоча б на те, що в Україні майже тисяча шкіл не має теплого туалету. Вже не кажучи про мінімально необхідне шкільне обладнання чи теплі студентські аудиторії. А про гідну оплату праці педагогів, за якої конкурс на вчительські спеціальності став би більшим ніж хоча б за конкурс на перекладача з іноземних ми вже давно й не заїкаємося. І це на тлі того, що влада чи не кожної країни світу дбає про своїх здобувачів освіти та її надавачів (шкільні вчителі та викладачі університетів/коледжів) у рази краще ніж влада України. При цьому Україна входить у першу двадцятку країн світу за природоресурсним потенціалом з тим плюсом, що ще й розташована не десь «у чорта на куличках», а у самому центрі Європи.
Дякувати автору статті, що тут нижче громада отримала можливість побачити цю площину дійсності (рівень загальнонародного багатства українців) через призму конкретних цифр.
Розпорядність
Якщо оцінити економічний потенціал того, що лише природа дала українській владі та громаді через призму грошових індикаторів, то приблизно 400 трлн. доларів - це десять тисяч (10 000) разів по трильйону гривень. Зрозуміло, що воно не є «живими» грошима, але ж маємо з чого робити гроші і робити те щороку.
А тепер порівняйте – на навчання одного школяра держава виділяє в рік 10 000 гривен. Школярів у нас на кожен навчальний рік припадає менше 4 мільйонів.
У грубому наближенні виходить, що народна шкільна освіта однієї дитини (будівля, матеріали, плата вчителям тощо) у вимірі отих 10 000 грн. складає лише одну трильйонну долю від нашого природоресурсного щорічно відновлювального базису.
Невже з доходів від загальнонародного щорічно відновлювального активу не можна виділити дещо більш помітну їх частину на освіту молодого покоління нації?
Хоча для початку, щоб мати теплі взимку шкільні туалети та університетські аудиторії. І не колись вже скоро, а ще вчора.