Україна - як є
За наявної моделі з 11-річним терміном загальної середньої освіти більшість українців свій 12-й рік навчання продовжує у ВНЗ. Дехто вступає до інших, але також якби «дорослих» закладів освіти і найменший відсоток випускників школи відразу йде працювати. А ще дехто продовжує «бити байдики» сидячи на шиї батьків. Щоправда останнє (бездіяльність) не виключена й у статусі студента. При чому чи не у більшості. Втім, таке ще недостатньо досліджено, а от, точно відомо, що практично 85% українців працюють не за фахом.
Саме це і пояснює чому за показниками соціально-економічного розвитку більше півтори сотні країн світу попереду України, адже не на те вчимося та й, власне, ще великим питанням є, а чи взагалі вчимося по-справжньому? Хоча хто буде вчитися наполегливо, якщо не на те вчиться? Так от і маємо таку Україну, коли за 11-річної школи у переважної більшості громадян їхній 12-й рік продовження навчання виявляється пшиковим життєвим фальстартом.
Україна - як може
Новітня пропонована модель, за якої 12-й рік є фінальним у трирічній профільній освіті старшокласників апріорі не може бути фальстартом.
Подумайте, у ліцеях збираються учнівські команди старшокласників з різних куточків міста чи району, що мають споріднені цільові установки і три роки над тим працюють в умовах, коли «філонити» є моветоном.
Такий 12-й рік продовження навчання апріорі не може бути гіршим ні за нинішній 11-й у школі, ні за теперішній 1-й рік у закладі дорослої освіти. Це є очевидним, бо так буде принципово кращим відносно як перезрілого «сидіння» у тому ж самому «колективі», що з 1-го класу школи, так і недозрілого до дорослої програми «навчання» на 1-му курсі чужого для недавнього школяра світу діяльності.
Корінь розуміння та бачення цих дещо скритих від поверхневого погляду важливих чинників у тім, що справжній ліцей – це вже не школа, але ще не університет чи коледж.
Звісно, що серед нас не стільки ті, хто не може всі плюси запропонованої нової структури освіти побачити як здебільшого ті, хто не хоче бачити. А все тому, що правдивий внутрішній голос підсвідомої інтуїції підказує: «Без зміни структури справжній новий зміст освіти (цю потребу ніхто не заперечує) запровадити не можливо». Хіба що деякі косметично-точкові вкраплення чи видалення. При цьому така глибина змін як певна реальність лякає, бо несе дійсно щось нове.
Втім, у людини зазвичай так, що «очі бояться, а руки роблять». Звісно, якщо ця людина не інвалід, якому природно сподіватися лише на сторонній догляд та пільги. Відтак у нас, освітян, учнів та батьків головним постає питання: «хто ми є»?