Аванс довіри
Перше, що важливо зауважити - це синдром завищених очікувань
Після першого місяця роботи патрульної поліції Києва в липні 2015 року рівень довіри до патрульної поліції складав 80%. Багато в чому це був аванс і очікування були дуже завищеними. Переважна більшість людей ще й не особливо розрізняють повноваження патрульної поліції та інших підрозділів Національної поліції. Звісно, на фоні першого позивтивного вражнення і 80% довіри, здавалось, що станеться чудо, всі проблеми дорожнього руху і громадського порядку вжух! і вирішаться. Звісно, такого не могло бути, але це не привід бачити зраду. Попри все, через майже 2 роки роботи довіра у 53% є дуже хорошим показником, надто порівняно з 3% колишнього ДАІ.
Що насправді заважає?
Згідно думок опитаних експертів і самих патрульних, дві основні проблеми на шляху нормального становлення та ефективної роботи патрульної поліції:
✓ застаріле законодавство;
✓ правозастосування судами.
Застаріле законодавство
Патрульна поліція, забезпечуючи громадську безпеку та безпеку дорожнього руху користується новим Законом України “Про Національну поліцію” (прийнятим в липні 2015 року) і Кодексом України про адміністративні правопорушення. Останній є більш спеціальним законом, адже визначає процедуру затримання, розгляду адміністративних справ поліцією і судами, розміри штрафів, та по суті визначає що саме є порушенням, а що ні. При всій важливості вказаного Кодексу, він прийнятий ще в далекому 1984 році і зазнавав незначних змін, в частині повноважень патрульної поліції лише у 2015 році на хвилі необхідності реформи органів правопорядку.
З словами А. Кобилінського, поліцейського, який пропрацював у новій патрульній поліції майже два роки, – основана перешкода для поліції це відсутність законодавчого інструментарію:
“Я не бачу ніякого ефекту від своєї роботи. Вона ніяк не впливає на безпеку людей, особливо на дорозі, бо в нас немає інструментів.
Коли створювалася нова поліція, відбулися такі зміни: так, ми не беремо хабарів, це правда, ми красиво й добре спілкуємося.
Але, крім цього, протягом року я не бачу більше ніяких змін.
Нам обіцяли якісь інструменти у вигляді змін до адміністративного кодексу, щоб ми позитивно впливали на ситуацію на вулиці. Але цього не сталося.
Кожну зміну я пояснюю людям, чому я не можу зробити те чи інше, бо у нас такі закони.
"Лупати сю скалу" пропонується і надалі з допомогою "молотка і такой-то матєрі" замість ефективного інструменту".
Робота судів
Як уже зазначалось, Кодекс України про адміністративні правопорушення є застарілий. За радянських часів, він не передбачав, по суті, жодної процедури розгляду адміністративних справ судами, окрім як затвердження протоколу про адміністративне правопорушення, який складали інші органи (тоді ще міліція). З того часу процедуру розгляду, фактично, не змінювали, через це сьогодні:
- рішення суду не може бути оскаржено в апеляційній інстанції ніким, окрім самого порушника
Тобто, якщо допустити гіпотетичне, явне і відверте неправосудне рішення на користь особи, яка притягається до відповідальності (порушника), то це рішення навіть ніхто не помітить, адже суд навіть не має обов’язку скеровувати свої рішення до органу який склав протокол.
- поліція чи інший орган, який склав протокол не тільки не може подавати апеляцію, а й подавати будь-які інші докази, доводи, пояснення чи виступати в суді з позицією. Максимум, що допускає Кодекс, це виклик особи, яка склала протокол як свідка
На практиці, це означає, що суд повинен поєднувати і функцію обвинувачення і арбітражу, що принципово суперечить основним принципам судочинства та порушує права особи.
- строк накладення стягнення, тобто період протягом якого суд може оштрафувати порушника складає всього 3 місяці з моменту вчинення порушення
Середній період від моменту вчинення до призначення розгляду, при максимально швидкій роботі органу, який склав протокол становить не менше місяця. Якщо взяти до уваги надзвичайно велику кількість суддів без повноважень та, відповідно, малу кількість тих суддів, які можуть розглядати справи, то виходить, що навіть без особливого “затягування розгляду справи в суді” з боку порушників, останні уникають відповідальності за формального спливу цього строку.
- суди цілком легально можуть звільняти від відповідальності будь-яких порушників, навіть тих, які вчиняють найбільш тяжкі адміністративні порушення за малозначністю або передачею на поруки, бо Кодекс не визначає жодних критеріїв застосування цих механізмів
По суті, навіть якщо порушник, згідно санкції 130 статті Кодексу про адміністративні правопорушення (керування в стані сп’яніння) мав би сплатити від 10 000 до 40 000 гривень штрафу, суд може зважити, що будь-яке із складів порушень визначених цією статтею є малозначним або передати порушника на поруки.
Боротьба із нетверезими водіями
В липні 2016 року Верховна Рада України внесла практичну єдину суттєву правку в Кодекс – збільшила відповідальність за керування транспортним засобом в стані сп’яніння.
Однак позитивного ефекту у вигляді зменшення кількості п’яних на дорозі ця зміна не дала.
Цю тезу також підтверджує А. Кобилінський:
"Після появи патрульної поліції п'яних за кермом стало більше. Всі думають: "Ага! Тепер просто так не зупиняють, значить я тихенько буду їхати". Приклад з моєї роботи. За орієнтуванням про викрадення машини зупиняємо БМВ Х5, водій якого нічого не порушував. Звідти вивалюється тіло, яке не може стояти на ногах. І перше, що він нас питає: "Я что, плохо ехал?". Та ні, їхав добре. Ходив погано.
Майже кожну зміну я чи мої колеги ловлять п'яних, які позбавлені прав. Наївно думати, що якщо в нас когось позбавили прав, то він замкнув гаража і каже своїй машині: "Все, моя ласточка, прощавай. Через рік зустрінемося". Навіщо? Він буде собі далі їздити рівненько, як йому здається. Може, за рік його й не зупинять. А якщо зупинять – то 510 грн. штрафу. І лише якщо трапиться принциповий поліцейський, то він притягне за вуха причину евакуювати ту машину, щоб людина понесла хоч якесь покарання.
У нас штраф за проїзд по смузі громадського транспорту дорівнює штрафу за те, що ти керуєш машиною, коли суд позбавив тебе права на це. Це абсурд.”
Якщо проаналізувати статистику розгляду справ судами за ст. 130 Кодексу – керування транспортним засобом в стані сп’яніння, то можна побачити наступне:
- 66% від усіх розглянутих у 2016 році судами справ щодо керування в стані сп’яніння закінчувались простим накладенням штрафу;
- лише в 11% справ водії були позбавлені права керувати транспортними засобами (і це враховуючи, що з липня 2016 року в усіх справах позбавлення мало б бути обов’язковим);
- приблизно такий же відсоток тих водіїв, яких суд визнав винними у керуванні у стані сп’яніння, але вирішив звільнити від відповідальності – 10%;
- ще стільки ж справ суди закрили у зв’язку із сплавим строків – 9%;
- у 7% суди встановили відсутність складу порушення.
Тобто – у 26% справ суд закривав розгляд справ і лише у 11% позбавив водіїв права керувати транспортним засобом.
Очевидно, що окрім збільшення штрафу потрібно, що найменше:
- збільшити відповідальність за керування автомобілем особою, яка позбавлена такого права;
- визначити критерії для звільнення від відповідальності (порушення, які передбачають штраф у більше 10 000 грн. явно не можуть входити до таких);
- збільшити строки розгляду адміністративних справ з 3 місяців до 12;
- надати можливість органу, що склав протокол подавати апеляційну скаргу на рішення суду.
Лише ці 4 точкові змінили б статистику позбавлених щонайменше на 30%.
Але основне, що необхідно змінити – хибне уявлення водіїв про те, що можна випити і якщо нічого не порушувати, то поліція не має права зупинити твій автомобіль. Це можливо зробити через запровадження:
- пунктів тверезості – місць де всі водії автомобілів, або за певною вибіркою зобов’язані зупинитись та пройти експрес-тест на рівень алкоголю в крові;
- сліпих (рейдових) перевірок – надання права за визначених умов на певний строк невеликій кількості патрульних поліцейських на зупинку будь-якого автомобіля та за наявності ознак сп’яніння зобов’язання водія пройти відповідний тест.
Хуліганство та насильство в сім’ї
- Кодекс вимагає миттєво (протягом доби) розглядати справи в сфері громадської безпеки (дрібне хуліганство, насильство в сім’ї, злісна непокора) і лише в присутності особи.
При цьому в жодному суді не визначені чергові судді із розгляду адміністративних справ. По суті означає абсолютну безкарність порушників у всіх цих справах. Єдине, що порушнику потрібно пам’ятати - це те що їх треба вчиняти після 18 год. 00 хв. або в вихідні чи святкові дні. Саме в цей час порушника неможливо доставити в суд, а згідно Кодексу час на адміністративне затримання становить – 3 години.
На практиці ці справи розглядаються лише в тому випадку, якщо порушник виявиться законослухняним і добровільно явиться в суд для розгляду справи. В протилежному випадку суд не розгляне справу у відсутності особи, не зможе самостійно його викликати, бо строк розгляду справи – 1 доба, а навіть у випадку якщо суд прийме постанову про привід, то виконати її без згоди особи поліція не має можливості.
А. Кобилінський поділився такою історією, з якою зустрічався чи не кожен патрульний поліцейський:
“Реальний випадок. О другій ночі нас викликає бабуся з дідусем на свого внука, який напився до "білочки" і лізе кусатися. Вона просить: заберіть його хоч до ранку. Куди я його заберу? А мені ж треба щось зробити, бо вони надіються на нас, на нову поліцію. Якби це було вдень, його можна було б вести в суд, щоб йому впаяли адмін. арешт. А вночі, якщо я завезу його в райвідділ, мені самому з ним треба буде сидіти три години й стерегти його.
Закон не дає відповідей на такі випадки. І якщо б я відвіз того внука чимдалі, але в межах Києва, до прикладу в Конча-Заспу і там відпустив, то він, дійшовши над ранок додому та протверезівши, точно б нічого більше не чудив, а заявники б були задоволені. Але в той же час, це дико звучить, що ми в ХХІ столітті ніби будуємо Європу, а інструментів впливу навіть на найбільш прості порушення у нас немає.”
Що робити?
Необхідно прийняти новий Кодекс, однак до прийняття закону про проступки це зробити неможливо. Проте подальше очікування здається неможливим, адже зволікання змін законодавства породжує відкат у роботі патрульної поліції.
Тому, пропонуємо внести точкові зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення:
- визначити критерії для звільнення від відповідальності за “малозначністю” та “поруках”, усунувши таку можливість для ст. 130 (водіння в стані сп’яніння);
- надати право органу, що склав протокол, подавати апеляційну скаргу на рішення суду, тим самим додавши змагальності процесу;
- збільшити строк накладення стягнення з 3 місяців до 12 місяців, що дозволить перевантаженим судам таки розглядати складені адмінматеріали;
- відмінити обов’язковість присутності особи при розгляді адміністративних справ щодо громадської безпеки;
- посилити відповідальність за керування автомобілем з нечинним посвідченням водія;
- усунути поспіх розгляду адміністративних справ щодо громадської безпеки, найбільше через неможливість судів забезпечити своєчасний розгляд і уникнення правопорушників від відповідальності завдяки цьому.
Думаємо, такі точкові зміни дадуть значиний ефект, адже патрульні заслуговують на можливість ефективніше працювати. Правопорядок потрібен всьому суспільству.
Владислав Власюк, адвокат, експерт групи реформи органів правопорядку “Реанімаційного пакету реформ”
Тарас Гук, Експерт Громадської організації “LEAD office”