Історія пенсії
Солідарна система пенсійного страхування вперше була широко запроваджена “залізним канцлером” Отто фон Бісмарком. Суть цієї системи полягає в тому, що кожен працюючий робить відрахування до “спільного котла”, з якого попереднє покоління отримує пенсії. Така система добре працює тоді, коли частка працівників значно переважає частку пенсіонерів. Або ж в умовах, коли відбувається активне зростання економіки і люди мають високі доходи.
Саме тому піку своєї ефективності ця система досягла орієнтовно до середини 1950-х. Цьому є пояснення. Завершився стрімкий період індустріалізації, що тривав з середини 19-го століття. Суттєво покращилися умови життя людини, і виросла тривалість життя людей у розвинених країнах. Відповідно зросла і частка пенсіонерів, які з виходом на заслужений відпочинок часто продовжували вести активний спосіб життя.
Забезпечувати достойний рівень життя людей старшого віку, що вже не працюють, стало важче. Тому в розвинених країнах уже з середини 1950-х активно впроваджували ще два рівні пенсійного забезпечення. Перший — це обов’язкове державне накопичувальне страхування, а другий — добровільне недержавне накопичувальне страхування. Ця система передбачала, що людина протягом активного періоду життя, коли вона працює, робить заощадження на особистий рахунок, з яких потім і виплачують пенсію. При цьому, до 1980-х основним джерелом доходів пенсіонерів ставала саме накопичувальна складова.
В Україні з початку 2000-х почали говорити про запровадження накопичувального пенсійного забезпечення. Але належним чином воно не запрацювало досі.
Невтішні прогнози
За оцінками міністра соціальної політики Андрія Реви, дефіцит Пенсійного фонду, тобто брак коштів у 2017 році, становитиме 141 млрд. грн. Це приблизно одна п’ята частина видатків усього бюджету України.
Ця ситуація буде з кожним роком загострюватися, бо у нас зростає кількість пенсіонерів. Сьогодні, за експертними оцінками, на 15 млн працюючих українців припадає приблизно 12 млн пенсіонерів.
Уже найближчим часом може скластися ситуація, коли пенсіонерам не буде звідки платити пенсії. Особливо це загрожує майбутнім поколінням, тим, кому зараз 35-40 років.
Очевидно, що солідарна система не вирішить проблеми пенсійного забезпечення. Потрібно активно розвивати накопичувальну систему, як державну, так і недержавну.
Бездарні фінансисти
Українська влада підходить до проблеми надто нерозумно і лінійно. Замість того, щоб стимулювати недержавні пенсійні накопичування, вона обкладає їх податками. Зокрема, своїм листом від 21 березня 2016 року Державна фіскальна служба фактично визнає, що в Україні не бажають, щоб людина самостійно дбала про свою пенсію, відкладала на старість. Значна частина її доходів (60 %) від договорів довготривалого пенсійного забезпечення та договорів страхування життя обкладається податком на доходи фізосіб.
При цьому не враховується те, що людина вже сплатила з цих грошей податок, коли отримувала доходи як підприємець, або працюючи і сплачуючи доходи із зарплати.
Як наслідок, українці воліють не довіряти свої кошти “на старість” ані нестабільним банкам, ані державній пенсійній системі, ані недержавним фінансовим установам (бо там держава вимагає фактично подвійного оподаткування — перший раз під час отримання доходу на роботі, а другий раз – через багато років, коли людина забиратиме свої заощаджені кошти).
Тому, за різними оцінками, українці тримають “під матрацом” від 40 до 50 млрд $. Вдумайтеся, ми маємо ресурс, який складає 5-10 траншів МВФ. Через нерозумну владу ми його не використовуємо, але серйозно обговорюємо тему продажу національного багатства, яким є земля.
Розумно інвестувати
Варто пам’ятати, що левова частина інвестицій, що призвела до зростання Великої Британії, США, Ірландії у 1980-х, була отримана якраз із приватних інвестицій у пенсію. Адже, по суті, це кредит для власної економіки під невеликий відсоток на 15-20 років. Кращих умов годі шукати.
Але українська держава повинна у першу чергу заохотити людей вкладати у недержавну пенсійну систему, двома способами. Перший — це нарешті перестати оподатковувати тих людей, які думають про старість зараз. Пенсійні гроші не повинні оподатковуватися. Другий — це максимально спростити можливість роботодавцям оплачувати для своїх працівників договори недержавного пенсійного страхування та страхування життя і дозволити відносити ці внески на витрати, зменшуючи податкову базу.
Навіть, якщо ми залучимо одну п’яту з тих $40-50 млрд у нашу економіку, то нам стануть не потрібні зовнішні запозичення. Історія таких потужних фінансових груп, як австрійська Raiffeisen чи французька Credit Agricole, що є сьогодні одними з найпотужніших гравців на фінансовому ринку, починалася з кас взаємодопомоги, в тому числі з коштів “на старість”.
Україна має куди інвестувати. Це у першу чергу – агропромисловий сектор. Єдине, що вимагається від держави — це встановити чіткі правила таких інвестицій, щоб уникнути ризиків для компаній-інвесторів. Ризики будуть мінімізовані, якщо, наприклад, видаватимуться виробничі кредити малому і середньому бізнесу. Логіка проста. Такі кредити є відносно невеликими, а кількість позичальників, навпаки, велика, і більшість із них повертають отримані кошти. Більше того, самі установи, відповідальні за збереження і примноження пенсійних коштів, можуть ставати співвласниками успішного бізнесу.
Це шлях, яким пройшла європейська система пенсійного забезпечення. В Україні подібні проекти пробували запускати, але їх традиційно блокує фінансове невігластво керівників держави і бюрократія.
Однією з причин такої ситуації є небажання теперішніх еліт давати свободу, передусім – економічну, своїм громадянам. Вільний громадянин, який має добрі доходи, прагне демократії і готовий захищати свої права. Такий громадянин незручний для безвідповідальної влади. Натомість бідного простіше грабувати. Очевидно, цією логікою керуються ті, хто збирається підвищувати пенсійний вік і при цьому не робить нічого, щоб збудувати цивілізовану систему пенсійного забезпечення.