Тобто Україні, перш за все, потрібно посилювати свій експортний потенціал та нарощувати обсяги зовнішньої торгівлі з країнами Євросоюзу. Першим кроком до цього було підписання угоди про асоціацію з ЄС та створення Зони вільної торгівлі, яка відкриває для українських виробників можливість постачати на вигідних умовах свою продукцію на європейський ринок. Деякі виробники та підприємці побоюються, що для них це стане надзвичайно серйозним кроком, але, зрештою, краще дотримуватися європейських вимог та стандартів, ніж співпрацювати з країною-агресором, яка калічить та вбиває наших хлопців, руйнує наші міста та завдає нам значних збитків. Тому сьогодні українські виробники мають докласти максимум зусиль, щоб якомога швидше наблизити свою продукцію до світових вимог якості. А держава, у свою чергу, всіма доступними засобами має сприяти просуванню української продукції на європейських ринках, щоб наші підприємства змогли скористатися максимальною кількістю переваг від створення ЗВТ з ЄС.
Налагодження співпраці українськими виробниками з європейськими торговельними партнерами – це одна сторона медалі, а з іншої – важливо, щоб українські підприємства не постраждали від припинення співпраці з російською стороною. Й для цього варто піднімати внутрішні замовлення. За приклад візьму Шполяський завод запасних частин (Черкаська область), який прославився на всю країну тим, що начебто виготовляє запчастини для російських БУКів. Наразі намагаюся розібратися із формою власності цього заводу та вникаю в те, що там справді виготовляють. Але річ у тім, що завод, який до того ж працює лише на п’ятдесят відсотків своєї потужності, має дуже мало українських замовлень. Хоча насправді може виготовляти повноцінні комплектуючі для вагонів та сільськогосподарської техніки.
Тому у найближчі роки Україна має взяти курс на просування своєї продукції на європейський ринок, поступово припиняючи співпрацю з Росією, та не забувати про замовлення всередині країни.