Не розглянувши по суті питання порушення Президентом вимог ч. 3 ст. 31 Закону України «Про державну службу» щодо призначення переможців конкурсу до завершення процедури оскарження результатів конкурсу в іншому суді, ВАСУ і Верховний суд України у половині випадків відмовляли на підставах, що право оскаржити Указ Президента має особа, щодо якої він був застосований, посилаючись на норму ч. 2 ст. 171 КАС України.
Така правова позиція суддів є свавільною, оскільки ст. 171 КАС України може бути застосована виключно до процедури оскарження щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, під що не підпадають Укази Президента, оскільки їх процедура регулюється статтею 171-1 КАС України. В іншій половині випадків Верховний суд України невмотивовано (без зазначення мотивів) відмовляв у задоволені клопотання про звільнення(відстрочення) від сплати судового збору, позбавивши мені у праві на доступі до суду і у праві апеляційного перегляду. Разом з тим під час розгляду справ – один раз мав місце унікальний випадок, коли ВАСУ визнав обставину, що я, як учасник конкурсу, хоча і не зазначений в Указі Президента про призначення голови ОДА – є суб’єктом правовідносин застосування такого Указу.
Питання можливого позасудового впливу інституту Президента на українські суди в цих справах мною були детально описані в заявах до Європейського суду з прав людини. Зазначалося, що ініціатором змін до Конституції і нового закону про судоустрій і статус суддів був відповідач у справі – Президент, введення в дію зазначених законів призвело до того, що мав утворитися новий Верховний Суд і ліквідуватися Верховний Суд України і Вищі спец суди, отже було оголошено конкурс на посаду суддів Верховного Суду, до якого подалися і судді, які приймали рішення в ВАСУ і ВСУ по всім 5 справам, де мною оскаржувалися Укази Президента. Відповідно до ст. 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» – призначення на посаду судді здійснюється Президентом України. Таким чином подальше призначення суддів, які розглядали справи та які беруть участь у конкурсі прямо залежить від прийняття остаточного рішення Президентом України, який є відповідачем у справах, що створило прямий конфлікт інтересів суддів у справах з їх інтересами в якості кандидатів у конкурсі на посаду суддів нового Верховного суду.
З суддів, які розглядали мої справи ВККСУ визначило трьох, які мають потрапити до майбутнього Верховного суду – Мороз Л.Л., Прокопенко О.Б., Гриців М.І. Те, що президент їх призначить – не викликає сумнівів, з огляду на «послуги», що вони йому надавали, зокрема і в моїх справах. Але й інші судді, що розглядали справи(всі вони брали участь у конкурсі), протягом конкурсу до Верховного суду звісно мали в голові, що прихильність до відповідача у справі має сприяти позитивним результатам у конкурсі на посаду судді Верховного Суду.
Крім того, ЄСПЛ неодноразово вказував, що вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя. Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов’язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження - справа "Креуз проти Польщі" заява N 28249/95. У справі «ФК Мретебі проти Грузії» заява № 38736/04 ЄСПЛ, розглядаючи питання законності відмови Верховного Суду Грузії від звільнення від сплати судового збору заявника (футбольного клубу), відмітив, що Верховний Суд неналежним чином дослідив аргументи заявника, не вказав, чи достатньо наданих йому доказів на підтвердження фінансової неможливості сплатити судовий збір та не витребував доказів, яких, на його думку, не вистачало. Верховний Суд просто зазначив, що ніяких підстав для надання звільнення від судового збору не існувала.
Зазначене на мою думку призвело до порушень мого права на справедливий суд, яке передбачено ст. 6 Конвенції, проте Європейський суд вважав інакше.
Наразі отримано 3 подібні рішення ЄСПЛ у справах про оскарження Указів Президента, і всі вони прийняті одноособово одним суддею Європейського суду – 65 річним паном Пешчалом, який представляє у суді Чехію. Для того, щоб бути обраним суддею ЄСПЛ – кандидатура судді подається на голосування ПАРЄ урядом країни, яка є учасником Ради Європи. Таким чином окрім наявності фахових знань, суддя Європейського суду має мати політичну підтримку уряду своєї країни. Зазначене наводить мене на думку про те, що ЄСПЛ в першу чергу є політико-правовим інститутом, чутливим до навколо політичних правових питань.
Вся ця історія з безпрецедентною концентрацією виконавчої, законодавчої (найбільша фракція) і судової влади в руках однієї людини – Президента Порошенка яскраво нагадала мені часи минулого Президента, коли я, як кандидат в народні депутати на мажоритарному окрузі №225 у м. Севастополі оскаржував результати виборів, де перемогу отримав регіонал Вадим Колесніченко. Тоді за ідентичною схемою Вищий адмінсуд України, не розглянувши мій позов по суті, відмовив в оскарженні результатів виборів.
Але є і певні відмінності. По-перше, повної узурпації влади Президента Порошенка заважає міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.
А по-друге, Президент визнав помилки свого політичного курсу в частині реформування державної служби. Проте замість того, щоб вдосконалювати процедуру проведення конкурсів, сьогодні Верховна Рада за підтримкою у повному складі фракції Президента Порошенка проголосувала за основу і в цілому законопроект №7126, згідно з яким ліквідуються конкурси на посади голів місцевих державних адміністрацій і керівників ЦОВВ. Тепер цих керівників, як раніше будуть призначати одноособово – без конкурсів.
Цим рішенням реформу державної служби відкотили на декілька років назад – по суті це є відповіддю від Президента на судові оскарження результатів конкурсів, рішень про призначення «переможців», що свідчить про те, що Петро Порошенко визнає свої помилки, навіть тоді, коли національні і Європейський суд роблять вигляд, що все було гаразд.