Початок протестів припадає на 15 листопада. Дата не випадкова. Нагадую, що 8 листопада було обрано нового президента США, а тому сьогодні Америка зайнята власними внутрішніми справами. До речі, протести проти обрання президентом Дональда Трампа – у порядку денному американської влади. Барак Обама намагається мирно передати владу Трампу, а тому наразі не варто очікувати якоїсь підвищеної уваги до України. Чи не найкращий час для Росії активізувати своїх прихильників в нашій державі.
Потрібно звернути увагу і на те, що саме у період з 15 по 20 листопада, зазвичай, українці сплачують комунальні послуги. З початком опалювального сезону цифри у платіжках суттєво виросли, і це викликатиме незадоволення громадян. В свою чергу, представники політичної опозиції використовують тарифи виключно з метою зростання власного рейтингу, забуваючи про державу та наслідки такого підбурювання громадян. Опоненти держави та влади розуміють, що іншого моменту в них може просто не бути, тому і поспішають реалізувати сценарій з дестабілізації у власних інтересах.
З цього приводу звернемо увагу і на заяви СБУ та СЗР щодо планів Росії реалізувати операцію з внутрішньої дестабілізації ситуації в Україні. Дані, отримані СБУ та СЗР, свідчать, що російські сценаристи запланували масові безлади і навіть загибель «низки учасників акцій протесту». Тобто, Кремль намагається створити потрібну картинку, яку потім можна буде використовувати як дієвий елемент продовження гібридної війни проти України.
Ще одним цікавим моментом призначення дати протестів є те, що 24 листопада повинен відбутися саміт України-ЄС, присвячений остаточному вирішенню питання про надання Україні безвізового режиму. Чи надасть ЄС безвізовий режим країні, в якій проходять масові акції протесту, активно формується думка про полярність суспільства, посилюється меседж щодо «неонацистів», «хунту» та «фашистів» при владі? Питання, звісно ж, риторичне.
Ми маємо розуміти, що українська політика, особливо коли вона опозиційна – це модель ситуативних рішень, покрокових планів, які ведуть опозицію до влади. Усі ті питання, проти яких закликають вийти громадян на вулиці, виникли не сьогодні і не вчора. Вони живуть в нашому суспільстві з першого дня незалежності України. Їх вирішення – справа кропітка, наполеглива та невдячна. Щоби не говорили противники єдиної та незалежної України, але наша держава впевнено стала на шлях змін. Так, реформи не йдуть з тієї швидкістю, якої б хотілося нам, кланово-олігархічна система продовжує чинити шалений опір, але те, що Україна вже ніколи не буде такою, як до революції та війни – факт.
Збираючись взяти участь в акціях протесту, кожен з нас має задати собі питання: чи принесе хоча б якусь користь державі така акція? Чи стануть якісно відмінними від попередніх дострокові парламентські вибори, яких так домагається опозиція, якщо вони будуть проведені за діючим виборчим законодавством? Давайте усвідомлювати, що тільки зміна системи виборів дає шанс Україні не тільки кількісно та персонально оновити склад парламенту, але й надати йому нової якості, що одразу відобразиться на законопроектах, які приймаються.
Щоби об’єднатися, нам не потрібен черговий Майдан. Наша єдність повинна базуватися на спільному бажанні змін та невідступності від основних принципів демократії. В свою чергу, масові акції протесту повинні стати сигналом для Президента України, Уряду та Верховної Ради. Ми, політики, врешті решт, маємо зрозуміти, що громадянам України не важливі наші прізвища. Значення має тільки те, як ми працюємо в інтересах кожного з них. І якщо така робота є незадовільною, прийде час виборів, і люди виберуть тих, хто, на їхню думку, може бути більш гідним наших посад. Все інше не має жодного значення, адже стосується виключно особистого, а не загальнонаціонального, яке і формує нову українську ідею.