Найбільш трагічною для українських ВПС була ніч з 13 на 14 червня (загинуло 49 військовослужбовців), коли московські найманці підбили військово-транспортний літак ІЛ-76, який заходив на посадку в аеропорту Луганська.
Якщо перші транспортні літаки та гелікоптери були збиті терористами великокаліберними кулеметами (висота ураження до 1,5 км), то у подальшому бандити вже використовували переносні зенітно-ракетні комплекси російського виробництва «Ігла» ( висота ураження до 3,5 км) та «Верба» (висота ураження до 4,5 км), а також самохідний зенітно-ракетний комплекс (ЗРК) «Бук» (висота ураження до 18 км), які вражають цілі ракетами класу «поверхня-повітря».
22 липня, за інформацією РНБО, 2 українські винищувачі СУ-25 були вперше збиті потужними ЗРК вже безпосередньо з російської території (обидва пілоти катапультувалися).
Зрозуміло, що ЗРК в усіх випадках були надані терористам Росією. Адже вони в супермаркетах не продаються. Просто кремлівський диктатор (будемо називати речі своїми іменами) Путін чудово розуміє, що без можливості захищатися з повітря від точкових авіаударів українських ВПС озброювані та фінансовані ним терористи просто приречені.
17 липня проросійськими терористами над Донбасом недалеко від міста Торез було збито вже комерційний авіалайнер (рейс МН17) Boeing-777 малайзійських авіаліній (Malaysian Airlines). Під час катастрофи загинули всі 15 членів екіпажу і 283 пасажири з різних країн, 193 з яких голландці, у т.ч. 80 дітей.
Варто відзначити, що це вже далеко не вперше Кремль сам чи опосередковано через підтримуваних ним терористів навмисне збиває пасажирські авіалайнери (щоправда можна припустити, що авіалайнер МН17 був прийнятий за український військово-транспортний літак АН-26 і саме тому збитий).
Варто зупинитися більш детально (у хронологічному порядку) на деяких відомих фактах повітряного тероризму Кремля щодо пасажирських авіалайнерів, у т.ч. радянських (Sic!).
У вересні 1978 року антиурядові партизани Народно-визвольної армії Зімбабве збили пасажирський авіалайнер компанії Air Rhodesia використовуючи надану їм Кремлем переносну ракетну установку класу «поверхня-повітря» ( SA-7 згідно західної класифікації). Під час падіння повітряного судна декілька десятків чоловік загинуло, а 56 пасажирів залишилися живими. Тоді підтримувані Кремлем партизани розпочали справжнісіньке полювання на пасажирів, які вижили і вбили майже всіх (врятувалася лише невеличка група пасажирів, якій все ж удалося сховатися від переслідувачів).
У лютому 1979 року ті ж зімбабвійські партизани знову таким же чином збили іще один пасажирський авіалайнер компанії Air Rhodesia. Всі пасажири та екіпаж загинули.
20 квітня 1979 року радянський винищувач СУ-25 підбив над Кольським півостровом пасажирський лайнер Boeing-747 південнокорейської авіакомпанії Korean Air Lines, який здійснював рейс Париж-Сеул через Північний полюс і збився з курсу. Значного міжнародного скандалу СРСР тоді вдалося уникнути, тому що не зважаючи на те, що від осколків випущеного винищувачем ракетного снаряду, який влучив у багажний відсік, загинуло два пасажири, досвідченому південнокорейському пілоту (воював на боці США у В’єтнамі) вдалося все ж посадити підбитий лайнер на замерзле озеро в Карелії.
1 вересня 1983 року радянський винищувач СУ-25 вже не підбив, а збив на Далекому Сході такий же пасажирський лайнер тієї ж південнокорейської авіакомпанії. Тоді загинуло 269 людей. Саме після цього інциденту президент США Рональд Рейган назвав СРСР «імперією зла» (evil empire) , після чого почався новий виток «холодної війни», а США ініціювали програму «Стратегічна оборонна ініціатива» (СОІ), яка «надірвала» економіку СРСР. А так як Кремль спочатку цілковито заперечував свою причетність до падіння цього корейського авіалайнера, то це остаточно підірвало імідж СРСР навіть в очах його найближчих союзників. Власне ця катастрофа значною мірою започаткувала «пєрєстройку», яка закінчилася економічним та політичним крахом «імперії зла» і подальшим розвалом «тюрми народів», що стало чи не найбільш епохальною подією другої половини минулого століття.
У грудні 1988 року партизани фронту Полісаріо ( Polisario Front) в Марокко використали радянські ракети для здійснення атаки на два американських цивільні літаки DC-7. Один із літаків був збитий і всі 5 членів його екіпажу загинули.
Варто зазначити, що в СРСР була жорстка вказівка «згори» збивати навіть «свої» пасажирські авіалайнери, якщо вони з якихось причин намагалися «втекти» за кордон. Автор цих рядків особисто чув про це від старшого офіцера ВПС СРСР, коли проходив військові збори під час навчання в КДУ ім. Т.Шевченка.
Невідомо щоправда скільки було збито радянськими військами ППО авіалайнерів «Аерофлоту» , коли виникала загроза їх несанкціонованого перетину повітряного кордону СРСР (в основному, після силового захоплення авіалайнерів радянськими громадянами, які намагалися таким чином втекти за кордон, адже можливості потрапити туди легально вони просто не мали). Хоч можна з впевненістю стверджувати, що кількість збитих «своїх» авіалайнерів складає не один десяток.
Після розпаду СРСР Кремль продовжував озброювати антиурядових повстанців вже в пострадянських республіках. Так, упродовж трьох днів поспіль у вересні 1993 року підтримувані Москвою абхазькі сепаратисти свідомо атакували два пасажирські грузинські авіалайнери компанії Transair Georgian Airways під час польоту, використовуючи надані їм Кремлем пересувні ЗРК, а один обстріляли з артилерії під час посадки. Загалом, тоді у трьох інцидентах загинуло 136 людей.
Багато хто з політичних оглядачів вважають події в Україні, включно з трагедією рейсу MH17, наслідком політики президента Владіміра Путіна. Але як засвідчують згадані вище атаки абхазьких бойовиків, попередник Путіна «демократ» Борис Єльцин часто поводився зі своїми пострадянськими державами-сусідами цілковито в дусі свого наступника, вважаючи їх васалами Москви.
Як за Путіна,так і за Єльцина, Росія поводила себе агресивно, залякувала і дестабілізувала обстановку в пострадянських країнах, порушуючи їх суверенітет. Починаючи вже з 1992 року Росія послідовно підтримувала становлення тоталітарних режимів у колишніх республіках СРСР і поборювала будь-які народні виступи проти їх авторитарних лідерів. У першу чергу це стосується України, Грузії, Молдови, Таджикистану та Киргизстану.
Себто Росія як проводила, так і проводить щодо сусідніх держав політику домінування та стримування розвитку у них демократичних процесів. Після перемоги в Україні Майдану, точніше Революції Гідності, Росія не гребує нічим для поборювання проєвропейськи налаштованого українського уряду, вдавшись фактично до акту прямої агресії, засилаючи на територію суверенної держави без оголошення війни власних диверсантів та терористів, а також фінансуючи їх. А у випадку трагедії з рейсом МН17 саме Росія надала антиурядовим промосковським терористам – багато з яких є громадянами Росії – ЗРК «Бук» та екіпаж зі спеціально навчених кадрових військовослужбовців для його обслуговування, ракетою з якого було збито малайзійський авіалайнер. Росія поводить і надалі себе як імперія зла, вдаючись фактично до прямого і нічим не прихованого спонсорства та фінансування тероризму, що є злочином згідно міжнародного права.
Якщо прогнозувати подальший розвиток подій в Україні, то, проводячи паралелі з прецедентами в минулому, коли підтримувані Росією антиурядові бойовики атакували пасажирські лайнери, можна стверджувати, що Кремль не лише не припинить, а й посилюватиме ескалацію напруженості в Україні.
Варто нагадати, що після знищення у вересні 1993 року трьох пасажирських авіалайнерів грузинської авіакомпанії Єльцин не лише не припинив підтримку абхазьких сепаратистів у Грузії, а й ввів у Абхазію свої окупаційні війська, фактично анексувавши частину території незалежної держави - члена ООН Грузії.
Тому сподівання деяких політичних оглядачів на зміну Кремлем «правил гри» після трагедії з рейсом МН17 і навіть на можливу заміну кремлівського режиму Путіна позбавлені будь-якого історичного підґрунтя. Росія була і залишається імперією зла, яка ігнорує всі можливі норми міжнародного права та людської моралі.
Єдиним виходом для України на сьогоднішній день є орієнтація виключно на власні сили та вступ до НАТО вже в короткостроковій перспективі.
Як проміжний варіант може розглядатися підписання двостороннього договору зі США про союзницькі стосунки.
Хочеш миру – готуйся до війни.
Україна переможе!