Днями Прем’єр-міністр зробив спробу переконати українців у тому, що закриття лікарень і їхній жахливий стан – це наслідок дій попередньої влади, а відповідальність зараз за них несуть місцеві громади. Та Прем’єр, мабуть, забув, що у результаті так званої «медреформи» та створення на базі медичних установ підприємств, їхнє функціонування, розвиток і просто виживання прямо залежить від існування джерел фінансування їхньої діяльності - виконання договорів на медичне обслуговування населення.
Єдиним джерелом фінансування за цими договорами є державний бюджет (або безпосередньо, або через субвенції регіонам). Розбираємось разом чому.
Виживання і розвиток лікарень - пряма відповідальність уряду і правлячої коаліції.
У минулому році Рада прийняла два Закони, які змінюють організаційно-правову форму функціонування медзакладів. Разом з цим змінилися й повноваження місцевої влади щодо їхнього утримання.
Перший – Закон №2002, без якого лікарні та поліклініки в регіонах просто не зможуть існувати після проведення адміністративно-територіальної реформи і створення замість одного району (бюджет якого і був джерелом фінансування районної лікарні) кількох об'єднаних територіальних громад. Адже для фінансування лікарні потрібні кошти кожної з них. Згідно з ним, бюджетні лікарні та поліклініки реорганізуються в державні або комунальні підприємства.
Із позитивних сторін законопроекту виділю те, що медичний заклад тепер отримує господарську самостійність. Його директор може сам визначати необхідний штат співробітників, формувати їхню зарплату незалежно від бюджетних призначень і кошторисів, управляти ресурсами підприємства. Зворотній бік медалі - підприємство вже не залежатиме від місцевого бюджету і має заробляти, надаючи медичні послуги.
Місцева влада, яка раніше повністю утримувала лікарню, тепер може зітхнути спокійно - це не її відповідальність. Вона просто не може втручатися в поточну господарську діяльність створених нею підприємств (кому цікаво може почитати Господарський кодекс, Ст. 19,23,55,62).
Звичайно, місцева влада може давати гроші на розвиток своїх комунальних підприємств. Та на це вона або повинна взяти гроші в своєму місцевому порожньому бюджеті, або отримати їх субвенціями за централізованими програмами розвитку (а їхнє виділення вже пряма відповідальність Уряду), або залучати інвестиції та кредити під свої гарантії. Але кредити та інвестиції треба віддавати, а для цього лікарні повинні почати заробляти, і заробляти так, щоб мати вільні кошти і можливість повертати кредити.
Головне питання - формування джерел доходів лікарень.
І тут найцікавіше. У другому «реформаторському» Законі - № 2168-19 («Про державні фінансові гарантії») говориться, що держава ПОВНІСТЮ фінансує надання медичної допомоги з коштів державного бюджету. Стаття 4. Вся спеціалізована допомога оплачується державою!
А у квітневому законі про автономізацію (№2002) джерелами доходів медичних установ могли бути або бюджетні кошти через укладання договорів на медичне обслуговування населення з різними розпорядниками бюджетних коштів, або гроші від населення, а також інші джерела. Лікарня могла надавати платні послуги тільки ті, які не оплачуються державою. Якщо ж вся спеціалізована допомога оплачується державою, згідно із Законом № 2168-19, то лікарня не може надавати ці ж послуги платно, згідно із Законом №2002. Вона може брати тільки невеликі суми за супутні послуги (так звані готельні послуги - проживання в окремих палатах, харчування, послуги доглядальниць та ін).
Отже, єдиним джерелом отримання грошей для автономізованих лікарень у регіонах є державний бюджет через оплату за договорами на медичне обслуговування населення. І немає різниці - хто буде замовником: якщо Національна служба здоров'я, то гроші державного бюджету підуть в медичне підприємство безпосередньо з Києва, якщо регіональна влада – це ті ж централізовані гроші, тільки передані в регіони через механізм медичної субвенції. Так, єдиним відповідальним за формування джерел доходів лікарень і поліклінік у регіонах стали Уряд і правляча коаліція у ВР. Саме вони формують джерело фінансування діяльності медзакладів - медичну субвенцію і централізовану програму фінансових гарантій.
Уряд не зможе впоратися з такою відповідальністю, адже в бюджеті неможливо акумулювати суми, достатні для фінансування системи медичного обслуговування в регіонах. Нагадаю, на це у 2018 році потрібно понад 205 млрд грн, тоді як у бюджеті закладено тільки 65,4. Для цього треба відходити від бюджетного фінансування і впроваджувати страхову медицину. Саме тому Прем’єр намагається перекласти політичну відповідальність за виживання медицини в регіонах з Уряду на місцеву владу.