Яскравим прикладом того як працює західне антикорупційне законодавство є справа США проти українського бізнесмена Дмитра Фірташа. ФБР США звинувачує олігарха у відмиванні коштів та підкупі індійських чиновників. Вже протягом п’яти років триває судова тяганина щодо екстрадиції його до США. Там бізнесмену загрожує до 50-ти років позбавлення волі.
З метою поширення екстериторіального антикорупційного законодавства на більшість країн з високим рівнем добробуту та демократії у 1997 році Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) підписала Конвенцію про боротьбу з підкупом іноземних державних посадових осіб у міжнародних ділових операціях. Станом на сьогодні, до організації приєдналося 35 країн та Європейська комісія. Окремо, з-поза членів ОЕСР, до Конвенції приєдналося ще 8 держав.
Конвенція встановила обов’язкові для всіх юрисдикцій держав-підписантів комплаєнс стандарти для криміналізації підкупу іноземних державних посадовців. Ухвалення цього документу розпочало принципово нову еру в способах вирішення приватних та корпоративних цілей у всьому світі.
В продовження до розпочатої ОЕСР роботи, у 2004 році, Організація Об’єднаних Націй (ООН) ухвалила Глобальний договір по боротьбі з корупцією. Після чого принципи недопущення корупційних проявів у приватному секторі стали новою наднаціональною корпоративною нормою.
Завдяки злагодженій роботі глобальних наднаціональних інститутів антикорупційний комплаєнс став чітким орієнтиром для ведення бізнесу незалежно від географії та обставин. Більше того, такі рішення стимулюють приватний сектор розробляти програми для імплементації антикорупційних комплаєнс-функцій у власних бізнес-структурах.
Натомість в Україні досі немає законодавства, яке б регламентувало роботу вітчизняного бізнесмена за кордоном. Через це українські підприємці не надто поспішають з впровадженням антикорупційних інструментів у власному бізнесі.
Як змінити цей тренд? Досвід транзитних країн показав, що це не нова історія. Більшість країн Центрально-східної Європи проходили схожий шлях. Необхідно продемонструвати переваги транспарентного “білого” бізнесу над тимчасовими сірими механізмами.
По-перше, бізнес з імплементованими антикорупційними запобіжниками більш стійкий до різного тиску з боку державних контролюючих органів. Така аргументація не зрозуміла для західних інвесторів, проте для локальних гравців, які знайомі з вітчизняними реаліями, це вагома перевага.
До прикладу, історія тиску на вітчизняну логістичну компанію “Нова пошта” в період президентства Віктора Януковича. Зрозуміла та відкрита бізнес-стратегія компанії не дозволила прокуратурі натиснути на власників.
По-друге, лояльність клієнта та довіра між бізнес-партнерами та контрагентами. Це важливий фактор роботи бізнесу з середини. Адже недовіра між партнерами та агентами потребує більших витрат на перестрахування ризиків.
І по-третє, доступ до глобальних ринків та дешевого західного капіталу. Відповідність українського бізнесу універсальним наднаціональним антикорупційним практикам, регулярний зовнішній аудит відкриває кордони для залучення як приватних, так і інституційних інвесторів. Ілюстрацією такого досвіду є вітчизняна група компаній “Окко”: в якості міноритарного акціонера до них приєднався Європейський банк реконструкції та розвитку.
Таким чином, можна з упевненістю констатувати, що для будь-якого підприємства вжиття заходів щодо обмеження корупціогенних ризиків, які неодмінно виникатимуть в діяльності бізнесу, є ключовим елементом ефективної системи управління ризиками.
На сьогодні, антикорупційний комплаєнс став необхідним елементом для ефективного та успішного ведення бізнесу на світовому ринку. Українські компанії, які вже сьогодні встановлять такі корпоративні правила, неодмінно займуть передові позиції на глобальному ринку вже завтра.