В атмосферу "іншого" кіно з ходу занурює короткометражка Дар'ї Затилюк "everything is ART" - така розстановка заголовних літер в назві явно не випадкова. Сюжет в картині на другому плані - глядач спостерігає за різними іпостасями художника, яким камера милується до непристойності, фокусуючись на очах, тілі, обличчі і пластиці головного героя. Однак, назвати його дійсно провідним персонажем складно - куди більшу роль у фільмі відіграє візуальна складова: світло і тіні, колір, музика, декорації. У фільмі Затилюк життя не тільки наслідує мистецтво, а й повністю розчиняється в ньому.
Ще одна робота, що демонструє незвичайну гру з формою - "Maybe" Катерини Лемешинської. Фотофільм, знятий за мотивами "Романсу скрипаля" Йосипа Бродського, виявляється цілком самостійною і зворушливою історією про кохання, швидкоплинність часу і мистецтво. Інший фільм-нарізка - "Газети по роках: 1913 - 1944" режисера Дмитра Бондарчука. Він повністю зібраний із зображень газет в фільмах – старих і сучасних - і відображає мінливу реальність і її віддзеркалення в кіно крізь друковані заголовки.
Трапляються в блоці і картини, зняті "на злобу дня". "Фріланс" Анатолія Завалішина і Михайла Фіщенко в фіналі застає розслабленого глядача зненацька, повертаючи зі світу піднесеного мистецтва в щемливу для кожного українця реальність. А ось "Політичні замальовки" Богдана Іващука обрає тактику "щоб не плакать, я сміялась» і поводиться з цією самою реальністю іронічно: проблеми "маленької людини" режисер вирішити не може, а посміятися над ними – легко.
Повністю занурює в атмосферу експериментального кіно "Процес" Анастасії Мехеди - найскладніша і найдовша картина блоку, заснована на однойменному романі Франца Кафки. Фільм на диво влучно передає похмуру сюрреалістичну атмосферу першоджерела. Під час певних епізодів складається враження, що до створення стрічки причетний Девід Лінч: в одному лише епізоді в храмі куди більше від творця «Маллхоланд Драйву», ніж у всьому другому сезоні "Твін Пікса". На противагу складному і навантаженому символізмом "Процесу" виступає знятий на аматорську камеру "Манч і Денчик" Максима Коцького. Цей фільм про один день з життя підлітка "з райончику" - напевно, найщиріша картина блоку, сповнена хуліганським гумором і духом бунтівної юності. Ще одна картина на межі документалістики та ігрового кіно, "Я, робот" Романа Бордуна, вдало видає себе за мок'юментарі і розповідає про вуличного дивака, який помічає, що його знімають, і вирішує поборотися за свої права на приватність в поліцейській дільниці.
За іронією долі, стрічка "Lover" Матвія Кішака, яка через помилку не потрапила в початковий варіант бюлетенів для голосування, і стала тріумфатором експериментального блоку. Режисер не випадково обрав "двірне вічко" в якості форми фільму - відчуття спостереження за чиєюсь особистою історією не покидає до титрів. Операторська робота і палітра кольорів немов перекочували з фільмів Гаспара Ное, і в сукупності з музичним супроводом і пронизливим сюжетом створили майже містичне дійство. Фільм залишає після себе безліч питань і непереборне бажання побачити його знову, з кожним разом наближаючись до розгадки.
Реакція глядачів на експериментальні фільми непередбачувана, бо вони провокують і насолоджуються цим. Але коли на екрані з'являються титри, а зал вибухає оплесками, як ніколи відчувається магічна сила кіно: воно закохує та єднає, яким би «іншим» воно не було.
Юлія Листопадська