Подорож почалась з непривітного залізничного вокзалу, від якого до центру — хвилин 40 пішки. У місті їздять трамваї та маршрутки, але я б радив пройтися пішки в центр по алеї.
Біля першого перехрестя від вокзалу до сих пір стоїть пам'ятник генсеку ЦК КПРС Леоніду Брежнєву, який мав би бути демонтований згідно декомунізації. Але ніт. Місцеві чиновники вирішили схитрувати і оголосили ділянку під пам'ятником музеєм. "Музейна територія" ніяк не погоджується з вимогами законодавства про музеї, але Дніпропетровській прокуратурі все ок. Рішення, схоже, не оскаржене в суді, тому Брежнєв і далі красується в Кам'янському.
У Кам'янському вчився колишній президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, тому йому також поставили пам'ятник.
Власне, Кам'янське — це колишній Дніпродзержинськ, йому повернули історичну назву завдяки закону про декомунізацію. Село Кам'янське вперше згадується у 1750 році у зв'язку з будівництвом Різдво-Богородицької церкви. Після спорудження у місті Катерининської залізниці місто почало активніше розвиватися. У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство розпочало будівництво найбільшого на той час металургійного заводу, внаслідок чого населення міста збільшилося. Нині Кам'янське — це значне промислове місто. Що дуже сильно відчувається у місті — смог настільки сильний, що мені навіть було важко дихати.
Історичний центр міста обмежений Гімназичним проспектом і залізничними коліями. Там розташовується 28 архітектурних споруд, про які можна почитати на карті у алеї.
В історичному центрі розташовується Дніпровський металургійний комбінат (ДМК), збудований у 1899 році і частково добудований у 1915-17 роках. Архітектор - Олексій Сокол.
Поруч нього знаходиться історичний музей. На жаль, коли я був у місті, музей був зачинений, тож мені довелося дивитися лише на відкриті його експонати.
У місті є дві релігійні архітектурні пам'ятки.
Свято-Миколаївський собор знаходиться по дорозі до комбінату. Він збудований у 1894 році у “неоруському” стилі, а у 1902 році був добудований. Ходить легенда, що храм заклали через те, що Микола ІІ (ще будучи цісаревичем) вижив після замаху в Японії, хоча не зовсім зрозуміло при чому тут Кам'янське. У 1929 році в соборі відкрили музей революції. Розписи зафарбували, хрести на вежах замінили на п’ятикутні зірки. Під час війни собор розграбували, а у 1960 році в будівлі розмістився музей історії міста. У 2011 році собор передали Московському патріархату.
Костел святого Миколая зведений у 1895-1897 роках. "Вікіпедія" пише, що це один з небагатьох уцілілих римо-католицьких храмів у східних областях України. Збудували костел за кошти робітників і службовців Дніпровського заводу, а проектував його Маріан Хорманський. Під час радянської влади костел закрили, орган вивезли, а фігури святих викинули. Добре, що місцева жителька забрала ці фігури до себе, а потім віддала назад до церкви. У радянські часи в костелі розміщувалися військкомат і автомийка. З 1991 року богослужіння відновили.Коли я був біля Костелу, він був зачинений.
У місті багато житлових будинків, які вже є архітектурною пам'яткою, але знаходяться не незадовільному стані. І там живуть люди.
Остання цікава пам'ятка міста, яка мені трапилася, — театр ім. Лесі Українки, збудований у 1900 році. У 1937 році театр перейменували, бо Менделя Хатаєвича (керівник обласної партійної організації), ім'я якого носив театр оголосили троцкістом і заарештували. Нині театр має назву ім. Лесі Українки, у 2012 році йому присвоєно статус академічного.
І ледь не забув! Вранці з їжею в місті доволі складно. Тому бажано або брати з собою їжу, або голодувати. Також у місцевих закладах є проблема з прийомом платіжних карток. Але місто однозначно вартує, щоб його відвідали. До речі, біля Кам'янського є жіноча колонія.
До нових поїздок! Якщо є зауваження чи пропозиції — пишіть автору на фб.
