Це вірш Сергія Жадана, який він оприлюднив 11 жовтня 2021 року, у день смерті Міська Барбари. В останньому альбомі Міська «13 пісень про любов» п’ять треків на вірші Сергія. Є також пісні на вірші Юрія Андруховича, Галини Крук, Павла Тичини, Михайля Семенка, Володимира Сосюри. Барбара просто не міг жити без доброї поезії.
В останні роки сам Місько не писав віршів. Хоча він був Академіком Бу-Ба-Бу, тобто за версією Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Олександра Ірванця Барбара написав найкращий вірш, оприлюднений в Україні у 1992 році. Але, мабуть, Міська дуже наполегливо «гукали» поети всіх часів і народів, що він покинув писати власні вірші і став співати тих, кого він «почув». І робив це настільки пронизливо і точно, що на цих піснях виросли декілька поколінь людей, які також «почули» і почали любити українську поезію та літературу. Та й самих українських поетів, чого вже там.
«Наївні, як підліткові щоденники,
мудрі, мов біблійні тирани –
поети вперто римують іменники,
наче бинтують осколочні рани. Скільки їх – серйозних, похмурих?
Вони прицілюються і придивляються – поети на грошових купюрах
країни, в якій постійно інфляція».
Ми готувалися до ювілейного концерту у листопаді 2021 року у Будинку Звукозапису Українського Радіо. Міськові мало б виповнитися 50 років. Він дуже не любив довгих розмов між піснями на концертах, але цього разу вирішив запросити у якості ведучої Галину Бабій. Подумав, що настав час і поговорити. Про нашу епоху, про покоління, яке раптом почало так стрімко відходити без попередження та старіння. Про наших поетів зрештою.
«Хочуть здаватися небезпечними, ніби соромляться померти старими. Їх і хапають зазвичай першими передусім за точні рими.
Тиснуть базою законодавчою,
яка не має строку давності.
Їх зазвичай і звинувачують
у нерозважливості й бездержавності».
Поетів на концерті для Міська не бракувало. Жадан, Андрухович, Ірванець на живо. У піснях — Богдан Ігор Антонич, Максим Рильський, Наталка Білоцерківець, Галина Крук.
Міськові назавжди буде 49. Хоча він зовсім не збирався помирати молодим, як належиться рокерам і поетам. Він мав купу планів, проєктів і був у чудовій формі. Але сталося те, що сталося. І тепер замість концерту Міська Барбари відбувся Концерт для Міська 17 лютого 2022 року. Це масштабний і складний проєкт, над яким працювало багато людей та інституцій упродовж чотирьох місяців. За пару днів до концерту мені дзвонили й писали друзі з-за кордону, питали, чи концерт не відміняється з огляду на новини. Ніхто з музикантів і тих, хто був у Києві, про таке не питав. Питали, чи є ще запрошення, і як потрапити на концерт.
Усі музиканти самостійно обрали пісні. Думаю, це було не так уже і важко зробити, бо Місько обирав для своїх пісень найкращу поезію.
На сцену виходили: Христина Соловій, Сестри Тельнюк, Юрко Єфремов, Сергій Жадан, Каша Сальцова, Тарас Чубай, Юрко Андрухович з СонСови, Сергій Фоменко, харківські Bud’more та Євген Константиніч, Славко Вакарчук з музикантами «Океану Ельзи», «ТНМК», «Kozak System». Всі виконували пісні Міська та «Мертвого півня». Якимось дивовижним чином усі знайшли саме ті слова, від яких хотілося жити, а не вити. Ми дуже багато сміялися. Знаю, що Місько так би і хотів.
У день концерту я не була впевнена, що зможу це слухати, а тим більше, вийти на сцену і щось говорити. Я сама запросила всіх виконавців. Серед них не було нікого випадкового. І я жодного разу не помилилася. Однак у день концерту мені здавалося, що всі вони зіпсують Міськові пісні, а я розревуся і втечу. Цього не сталося. Мене ніби оточили мурами ніжності, поваги та любові. Причому зі всіх боків — зі сцени, із залу, в інтернеті. Я знаю, що все це для Міська. Хоча більшість із цих музикантів не є його близькими друзями, з деякими він навіть не був знайомий у реальному житті. Але це не мало жодного значення. І тут мова не лише про цехову солідарність. Зараз людяність значно важливіша за професійність. Цей концерт був також і жестом громадянської позиції для кожного. Всі ж дивилися і читали новини. Ми не були близькими друзями, ми були співгромадянами, спільнотою. Нам є що і кого захищати, зокрема наших померлих і їхні могили. Ніхто з нас не втік. Хоча всі мали на це право. Такі часи.
Як на мене, Україна пережила значно гірші часи. Про них і писав Сергій Жадан, а співав Місько Барбара:
«Кривава епоха з жаром в утробі відходить, лишаючи всім свободу. Поети стоять над нею в жалобі – салютують її відходу.
Небо над нею таке бездонне, таке глибоке, таке предвічне. Поети чекають, коли вона здохне. Напишуть потім щось ліричне».
P.S. Зрозуміла раптом, що вже давно читаю поезію з огляду на те, чи зможе Місько перетворити цей вірш на пісню. Тому останні чотири місяці я не читаю віршів.