Порошенко зупинив перемир’я і це, по суті, був його єдиний шанс уникнути ще однієї війни, яку могли розпочати вже проти самого президента ті ж люди, котрі ще вчора віддавали свої голоси за нього. Настрій українців, які активно виступали за негайне продовження військової операції, цілком зрозумілий. Той варіант «миру», який на протязі десяти днів демонстрували бойовики, перевершив усі найгірші очікування. На Сході фактично продовжувалася війна, війна в односторонньому порядку, в якій українська армія була живою мішенню для вигодуваних Кремлем «мирних ополченців». Зрозуміло, що далі утримувати армію від активних дій Порошенко просто б не зміг, навіть попри загрозу зриву дипломатичного врегулювання. Ризик того, що не тільки звичайні мирні громадяни, а й озброєні добровольчі батальйони знову вийдуть на Банкову, Інститутську та Грушевського, зростав з кожним днем. В такій ситуації Президент прийняв єдине правильне рішення.
Результат відновлення АТО не змусив себе довго чекати: втрати бойовиків тільки за перший день довели, що дует розвідки та артилерії все ще залишається одним з найефективніших аргументів в міжнародній політиці та дипломатії.
Звичайно, наслідки роботи класичної дипломатії також важливі. Резолюція ОБСЄ, яка визнає факт окупації Росією українських земель - позитивний результат, який дозволить ще раз нагадати світу, що в XXI столітті на теренах колишнього СРСР визрів черговий геополітичний маніяк, готовий залити пів континенту кров’ю заради задоволення своїх хворих амбіцій. І в ООН, яка також нещодавно в своїй резолюції засудила дії озброєних банд на території України, і в ОБСЄ прекрасно розуміють наскільки серйозною є ця загроза, але поки що тільки засуджують, попереджають,наголошують…
Все це, як показує практика, ні до чого не призводить. Грузія, яка пережила подібну ситуацію зовсім нещодавно, отримала в свою підтримку дуже багато декларативної допомоги, але все це виявилось неефективним – країна повністю втратила Південну Осетію.
Для такого сировинного гіганта, яким є сьогодні Російська Федерація, весь запроваджений на даний момент арсенал санкцій, петицій, резолюцій не становить жодної серйозної загрози. Тільки масштабні секторні економічні санкції зможуть змусити Москву відмовитись від подальшої ескалації конфлікту. Затягування з третьою хвилею санкцій, в такому випадку грає, свою позитивну роль – для Кремля залишається відкритою загроза застосування такого механізму і цей Дамоклів меч стримує російських лідерів від занадто радикальних кроків щодо України.
Щодо переговорного процесу з терористами на Донбасі, який можна було спостерігати за час одностороннього перемир’я, то його результати наближені практично до нуля – бойовики продемонстрували своє повне небажання до будь-якого мирного врегулювання.
Погодьтесь, що коли вас оточить банда озброєних грабіжників, цитуванням Кримінального Кодексу ви тільки ненадовго відтягнете час пограбування, але в жодному разі не змусите їх відступити – злочинці зазвичай чудово, інколи краще за вас, знають Кримінальний Кодекс і йдучи на злочин прекрасно усвідомлюють свої кроки. Інша справа, коли злочинець бачить, що від вас йде реальна загроза вже його життю і здоров’ю. В таких випадках інстинкт самозбереження, а в злочинців він добре розвинений, змусить бандитів відмовитись від своїх планів… Сьогодні російське керівництво та озброєні терористи це та сама агресивна банда, яка перестріла нас в темному провулку і хоче пограбувати. Зламати ніс кільком представникам цієї банди - це єдиний шанс змусити їх піти ні з чим.
Ідея, з призначенням на губернаторські посади Медведчука з Шуфричем, яка активно обговорювалась в медіа, можливо і зупинила активні воєнні дії на Донбасі, але до повного вирішення конфлікту не призвела б. Політичні уподобання Віктора Медведчука та спорідненість його ідей з доктринами, які йдуть з Кремля, ніколи не приховувались політиком. Навпаки, останні кілька років він був одним з найактивніших ідеологів та прихильників інтеграції з Москвою. Саме тому, той мир, який би Медведчук можливо приніс на окуповані Росією землі, став би тільки відстрочкою перед новою серією російських завоювань. Це все одно, що поставити вовків стерегти отару овець.
Так, Київ би отримав дозований контроль над цими землями, так, середня ланка керівників терористичних банд була б заарештована, так, російські війська б відійшли на 100-200, а то й 500 кілометрів від усіх українських кордонів, але все це ні в якому разі не вирішило б проблему. Жоден учасник переговорів не може дати гарантій, що завтра, після того як Україна проведе масштабне відновлення регіону, призначений губернатор не проведе черговий референдум про приєднання до МС, ЄАЕС чи іншого кремлівського проекту.
Тому відновлення переговорного процесу ефективним стане тоді, коли більша частина терористичних угруповань буде або знищена, або взята під варту, або перетне українсько-російський кордон і рухатиметься в напрямку Ростова на Дону. Доки цього не станеться, єдиним переговірником з терористами повинна бути українська артилерія.