В Україні інститут банкрутства часто використовується недобросовісними особами як знаряддя збагачення або як елемент злочинної схеми, спрямованої на захоплення контролю над підприємством, уникнення відповідальності перед кредиторами чи як спосіб приховати інші злочини.
Що таке банкрутство?
Банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
У справах про банкрутство цивільний інтерес кредиторів полягає у визнанні та задоволенні їхніх грошових вимог у максимальному розмірі. На права та інтереси кредитора впливає розмір визнання та подальшого задоволення вимог інших кредиторів. Відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі по тексту "Закон про банкрутство") сторонами у справі про банкрутство визначені конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут), які користуються всіма правами, наданими як Господарським процесуальним кодексом, так і спеціальними нормами Закону про банкрутство.
Які існують основні причини банкрутства?
Причиною банкрутства підприємства може бути серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, що перешкоджає нормальному здійсненню його господарської діяльності, тривала неплатоспроможність підприємства, викликана низькою ліквідністю його активів.
Додатковими причинами, які можуть привести підприємство до процедури банкрутства можуть стати: неефективний маркетинг, неефективна структура поточних витрат, недостатньо диверсифікований асортимент продукції, низький рівень використання основних фондів та інше.
Які судові процедури застосовуються стосовно боржника?
Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо боржника може застосовуватись мирова угода, розпорядження майном боржника, санація (відновлення платоспроможності) боржника чи ліквідація банкрута.
Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.
Санація передбачає систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації. Заходи спрямовані на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства його боргів та активів, зміни організаційно-правової і виробничої структури боржника.
У процесі санації необхідно обґрунтувати вибір найефективніших форм, щоб у найкоротші терміни досягти фінансового оздоровлення підприємства.
Ліквідація – це припинення існування суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом.
Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство – це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація вказаної судом заборгованості банкрута шляхом продажу майна та проведенням розрахунків по його боргах. Тривалість ліквідаційної процедури – 12 місяців, хоча може бути й продовжена господарським судом ще на 6 місяців. Забезпечення проведення цієї процедури покладається на ліквідатора.
Вказані процедури здійснюються з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.
Державний орган з питань банкрутства сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, у тому числі процедур банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків.
Також, зокрема, формує Єдиний реєстр арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України, що є складовою частиною Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та встановлює порядок подання арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) державному реєстратору відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, необхідних для ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.