Реакція часто є невід’ємною складовою революційного процесу і наступає за кожним етапом незавершеної революції, а в разі перемоги кладе край революційним перетворенням. Розглядаючи Помаранчеву революцію та Революцію гідності як етапи єдиного революційного процесу, логічно буде визначити прихід до влади Януковича реакцією на перший його етап і президентство Зеленського, як реакцію на Революцію Гідності. Спільним у цих двох режимів було і залишаться те, що вони ментально і ідеологічно є ворожими або індиферентними до ідей, що були рушійними силами на попередніх двох етапах революції. І якщо Янукович відразу декларував їх неприйняття, то в риториці Зеленського в перший час були відсутні прямі вказівники на антагонізм з ідеологією майдану, але не було і прямого підтвердження її підтримки. Це дозволило йому залучити на свій бік частину суспільства, яка прихильно ставилася до Революції Гідності і навіть брала в ній участь. Ба більше, в парламент за списками Слуги народу та в перший уряд потрапили висуванці майдану, активісти громадянського суспільства.
Але все ж головною рисою нового президента та його найближчого оточення було і залишається відстороненість від Майдану, відсутність будь-яких зобов’язань перед ним та його учасниками і навіть перед пам’яттю героїв Небесної сотні. Їх привів до влади не Майдан, їх привів до влади електорат, частина якого, голосуючи за Зеленського, сподівалася на перегляд результатів Революції Гідності. Про це свідчать і останні соціологічні опитування. Із 26% українців, які за рік розчарувалися в діяльності президента, більшість переорієнтувалися у своїх симпатіях на ОПЗЖ і лише 1% відсоток на інші політичні сили. Це говорить про те, що головним мотивом їх голосування за Зеленського були ресентимент та бажання реваншу. І коли він не виправдав їх надію - вони відвернулися від нього. Для них реванш не відбувся, країна не повернулася в домайдановий стан. В той же час, будучи під впливом різновекторних сил в своєму широкому оточені, страждаючи на патологічну залежність від рейтингів, Зеленський не міг дозволити собі фронтальну ревізію результатів Революції Гідності. Натомість ми є свідками повзучого реваншу, який розвивається декількома напрямками: повернення в країну колишніх активних соратників Януковича, відновлення у владі люстрованих чиновників, перегляд політики національної пам’яті, загравання з Росією, репресії проти політичних опонентів.
А почалося все з відміни заборони на в’їзд виконавцю головної ролі в серіалі “Свати” російському актору Добронравову та поверненню цього шедевру на канал 1+1. І нічого, що цей пан підтримав анексію Криму, є фанатом Путіна та отримує орден з його рук. Гроші то вкладені, їх треба відбивати, а вони, як відомо, не пахнуть.
Далі зникає гімн під час новорічного привітання президента, а нам пропонується бачення нової ідентичності, в основі якої лежить нехтування національними пріоритетами на користь матеріальних цінностей: яка різниця, яка мова, які герої, яка церква, головне щоб вулиця була заасфальтована та холодильник був повний. Наступний крок - це перегляд політики національної пам’яті, разом зі зміною очільника Інституту національної пам’яті цей напрям втратив свою цілісність, наступальність, зійшов з порядку денного. А на довершення - карна справа з приводу організації конференції в пам'ять жертв голодомору, в якій фігурує колишній директор Інституту Володимир Вятрович. Звучать вимоги про перегляд законодавства про мову.
Карні справи проти учасників Майдану, добровольців, волонтерів, учасників АТО, які порушуються часто по надуманим мотивам, супроводжуються заявами колишніх чиновників уряду Януковича, що повернулися в Україну, про відповідальність майданівців за “злочини” проти силовиків під час масових виступів в 2014 році, а в.о. Голови ДБР, а нині Генеральний прокурор допускає можливість перегляду закону про амністію учасників подій 2014 року. Апофеозом реваншу стала підозра Тетяні Чорновіл за дії метою яких було умисне протиправне заподіяння смерті “охоронцям та іншим співробітникам Центрального апарату Партії Регіонів” на вулиці Липській 18 лютого 2014 року.
Мабуть найближчим часом ми почуємо про справи проти Порошенка, Турчинова, інших видних діячів попередньої адміністрації, яких звинуватять у державній зраді. Підбір об’єктів репресій дуже співпадає з побажаннями Путіна, в очах якого Зеленський побачив бажання миру.
Порушуються карні справи по факту загибелі “мирних” громадян Росії, які “випадково” виявилися на українській території зі зброєю в руках і були знищені в бою з українськими добровольчими підрозділами.
З заяв високопосадовців зникає згадування про Крим та його анексію. Натомість піднімається питання про постачання води на півострів, там же громадяни нашої країни. А те, що вода потрібна для російських військових баз не враховується.
Виникає ідея про створення разом з представниками ОРДЛО Консультативної ради, про це навіть домовляються в Мінську. Те що, створення цього органу приведе до формального визнання самопроголошених утворень Україною і виведе Росію з-під удару як агресора умисно нехтується.
Не оминули і питання церкви. В заявах високопосадовців президентської адміністрації звучить теза, що закон, який зобов’язує московську церкву перереєструватися, з метою позначення свого справжнього походження, є тиском. І це не дивно. Більшість нових керівників скорше ходять до синагоги або московської церкви, ніж до храмів ПЦУ.
Йде тотальна зачистка кадрів, які пов’язані з Майданом. "Новим обличчям" з першого уряду наліпили ярлик “соросят” і під свист та гикання ОПЗЖ виперли з Кабміну, а за ними слідом і Нефьодова та Верланова, призначених за конкурсом.
Ну а верхом цинізму є плани призначити В. Цушка, міністра внутрішніх справ в першому уряді Януковича, керівника його виборчої кампанії в Одеській області, міністра економіки в уряді Азарова та керівника Антимонопольного комітету, заступником міністра фінансів.
Залишилося ще почистити фракцію партії Слуга народу від людей, для яких Революція Гідності і її цінності щось значать.
На перший погляд всі ці дії є хаотичними і виходять з різних центрів впливу. Але більш детальній аналіз дає змогу розгледіти синхронність цих акцій та спорідненість суб’єктів, проти яких вони спрямовані. Мішенню стало все, що пов’язане з Майданом, а також все, що стоїть на заваді планам Москви в Україні. Виникає відчуття, що координують ці потуги не з Банкової, а з-за меж країни.
Видається, що кінцевою метою організаторів цього процесу є :
- десакралізація Майдану та Революції Гідності в цілому;
- дегероїзація її учасників та ветеранів добровольчих батальйонів і волонтерів;
- дискредитація ідей Майдану та політики національного відродження;
- криміналізація дій очільників попередньої адміністрації, що були спрямовані на захист суверенітету і територіальної цілісності України.
В разі виконання цього завдання ми отримаємо нову картину: замість Революції гідності будемо мати державний переворот, що супроводжувався масовими заворушеннями, в результаті яких постраждали правоохоронці, що виконували накази по захисту конституційного ладу та законно обраного президента. Учасники цих подій-злочинці та мають нести відповідальність згідно закону.
Добровольчі батальйони перетворяться на незаконні військові формування, а їх учасники в порушників законодавства, які застосовували зброю проти мирних громадян.
Попередні керівники країни стануть заколотниками, що очолили бунт та розв’язали громадянську війну.
Цей сценарій повністю відповідає бажанням Росії і в разі його реалізації Україна буде зачищена для перетворення в протекторат Москви та члена СРСР-2, стане свого роду суцільним ОРДЛО.
Чи може подібний сценарій бути втіленим в життя? При пасивності громадянського суспільства це можливо. Але все ж є надія на інший розвиток подій. На активну протидію спробам перетворення України на сателіта Росії з боку активної частини суспільства, для якої вибір зроблений під час Революції Гідності не пусті слова. В такому разі це може стримати владу від переходу червоних ліній і на якийсь час збереже статус кво.
Існує ще один вірогідний сценарій розвитку подій. Такий заповзятий реваншистський натиск може привести до зворотного ефекту. Дати поштовх протестному руху, заснованому на ідеях Майдану, консолідації усіх опозиційних сил та започаткує новий етап суспільних перетворень, метою яких буде злам системи та побудова нової Третьої Української Республіки.