Перш за все, варто розуміти, що ці резолюції мають декларативний характер, оскільки висвітлюють позицію виключно даного інституту та не містять імперативних зобов’язань (лише заклики до певних дій, які не підкріплені примусом). Але в той же час слід зауважити, що ПАРЄ є органом міжпарламентської співпраці, який складається з депутатів парламентів країн-учасниць. Тому дані резолюції де в чому відображають й погляди легіслатур майже всієї Європи. Безумовно, це має важливе символічне значення. Звісно ж, варто очікувати, що Росія, яка в цілому нехтує нормами міжнародного права, почне використовувати факт того, що її членство в ПАРЄ було призупинено, тому вона не зобов’язана враховувати ці резолюції. Але в даному випадку такий аргумент виглядатиме некоректно, оскільки Москва самостійно перестала брати участь в роботі організації з огляду на те, що її представники були позбавлені права голосу. Тому використання факту призупинення членства в ПАРЄ лише продемонструє чергову спробу Росії здійснити маніпулювання існуючим станом справ.
Зрозуміло, що в будь-якому разі Москва не зобов’язана виконувати заклики, які були викладені в резолюціях. Але саме існування такого роду документів значно дошкулятиме російській дипломатії. У такий спосіб офіційно було знищено міф щодо самостійної суб’єктності так званих ДНР та ЛНР, а також наголошено на тому, що РФ є фактичною стороною конфлікту, від визнання чого остання категорично відмовляється. Відповідно, це значно ускладнить можливості маневрування для російської дипломатії і в той же час відкриває простір для української. Але, знову ж таки, не варто переоцінювати резолюції ПАРЄ, оскільки, не дивлячись на їх важливу символічну роль, вони не гарантують адекватних дій з боку Москви. Тут важливе інше: міжнародна спільнота потроху починає називати речі своїми іменами, а це в нашій ситуації дорогого вартує.