Конкретизуючи свою заяву, Штайнмайєр пояснив, що РФ не приймуть назад до клубу світових лідерів, якщо Москва не виконає Мінські домовленості в повному обсязі. Проте відомо, що в тексті угод немає ані слова про анексований Крим. Та й взагалі жодних, навіть суто політичних міжнародних документів, які б чітко фіксували факт анексії Криму Росією, а тим більше передбачали бодай якісь механізми повернення півострова до складу України, просто не існує. Все, чим ми наразі мусимо вдовольнятися, це усні заяви політиків з приводу засудження окупації Криму і невизнання його приналежності до Росії. Це дає підстави для серйозного занепокоєння, адже після гіпотетичного виконання Мінських угод РФ може повернутися до повноцінних партнерських відносин, насамперед, з країнами Заходу, що унеможливить реінтеграцію Криму в поле державного суверенітету України.
З одного боку, Росію позбавили членства у Вісімці саме через анексію Криму, тому було б логічно повернути Кремлю членський квиток виключно після деокупації відповідної території. З іншої сторони, брак політичної волі в європейських політиків часто спричинює явні формальні колізії в процесі вирішення україно-російського конфлікту. Наприклад, виведення іноземних військ з Донбасу і закриття кордону згідно з Мінськом-2 хронологічно має відбуватися після виборів у деяких районах Донецької та Луганської областей. Але за яким би законодавством не проводилися ці вибори, воно не може передбачати можливість голосування за присутності іноземних збройних формувань і з відкритими кордонами. Це був би нонсенс, не зважаючи на те, що переговорники записали в Мінську. Тому змушувати Україну виконувати свої зобов’язання по виборах на Донбасі безглуздо, не змушуючи Москву вивести звідси найманців і солдат. Попри очевидний казус на користь української сторони, західні партнери Києва чомусь не надто охоче на ньому наголошують.
Така ж колізія в різнотлумаченнях може трапитись і з Кримом. Заклик Штайнмайєра до Росії відновити порушене міжнародне право, безумовно, передбачає вимогу повернути всю захоплену українську територію, так як жоден її шматок не відійшов до РФ законними шляхом. Але водночас міністр закордонних справ уточнює свою позицію лише питанням про Донбас, не згадуючи Крим взагалі.
Виходячи зі сказаного, Україні нізащо не слід розділяти проблему Криму і Донбасу, вдаючись до, на перший погляд, більш раціонального поступового алгоритму повернення територій. І якщо ми не блефуємо, а дійсно націлені на відновлення територіальної цілісності держави, то маємо обов’язково включити Крим до формату всіх можливих переговорів та угод. На жаль, поки що ми і наші партнери мимоволі проковтнули тверду відмовку Москви про те, що «питання Криму закрите».