ГлавнаяБлогиБлог Руслана Сольвара

Боротьба за українську національну ідентичність

Специфіка відносин сильних і слабких країн-сусідів добре всім відома. У слабкої держави кожен намагається взяти якомога більше території, ресурсів, історії та культури, словом, забрати все, що «погано лежить». На жаль, як свідчить досвід, подібні апетити часто проявляються не лише у ворогів, а й у лавах союзників.

Фото: EPA/UPG

Сьогодні Україна відчайдушно бореться за збереження власної державності. Користуючись моментом слабкості, чимало зовнішніх сил явно чи приховано намагаються окреслити територію свого політичного, економічного або історико-культурного впливу в межах української держави. Наразі акцент боротьби зроблено на протистоянні з Росією. Відомо, що Москва традиційно виправдовує свій руйнівний вплив на Україну за допомогою міфів та ідеологем, які культивуються на ґрунті спільної історичної і культурно-релігійної інфраструктури – єдиного минулого, однієї пам’яті, «братерських уз» тощо. Типова риторика історичного дискурсу в Росії зводиться до того, що Україна трактується як штучний політичний проект, а українці з українською мовою – як сурогат російської та польської самобутностей. Відповідна позиція має і цілком конкретний політичний наслідок: якщо немає автентично українського народу, то не може бути і суверенної держави.

Саме тому наше суспільство стало на шлях знищення радянської історичної інфраструктури, щоб позбавити північного сусіда можливості маніпулювати свідомістю українців надалі.

Але тривожні сигнали надходять не тільки зі сходу. Так, днями новообраний польський сенатор від консервативної партії ПіС (яка отримала половину місць в польському парламенті і може одноосібно сформувати уряд), відомий історик Ян Жарин зробив кілька насторожуючих заяв. За його словами, Україна не може стати повноцінною нацією, не визнавши Волинську трагедію актом геноциду проти польського народу, а також не відмовившись від шанування ОУН/УПА. Крім того, Жарин зазначив, що без Львову неможливий польський народ, оскільки місто лева завжди було вірним Польщі. Загалом, ностальгуючи за другою Річчю Посполитою, сенатор м’яко позначив зону можливої культурної експансії Польщі в Україні. Немає сумніву, що з подальшим зміцненням польської держави ця експансія буде втілюватися в життя.

Про що це нам говорить? Формування новітньої ідентичності сучасної української нації перебуває під значним тиском, який чиниться ззовні. Виходячи з інтересів власного націо- і державотворення, наші сусіди ставлять свої вимоги до того, що нам слід забути чи згадати, засуджувати або шанувати, аби вони визнали нашу ідентичність повноцінною. Але нація, механічно зібрана докупи відповідно до сторонніх поглядів та інтересів, буде штучним і нежиттєздатним утворенням, по факту – ширмою, за якою ховатимуться реальні сфери впливу третіх народів.

Тому для того, щоб українці таки були собою, а не чиїмось проектом, нам життєво необхідно розробити і невідкладно реалізувати системну національно-культурну політику, яка нарешті визначить, хто ми такі, хто є нашими героями, чим ми пишаємося, а чого не сприймаємо. Якщо сьогодні не визначити ґрунт, на якому має будуватися українська загальнонаціональна ідентичність, то в нас її просто відберуть.

Безумовно, тут є чимало гострих проблем, які історично, релігійно, мовно і політично відрізняють Захід і Схід, Південь і Північ України. У нас важке минуле і не менш легке сьогодення, але якщо не вирішити проблему, то майбутнє буде не складним і не простим, а відсутнім.

Поглинуті вирішенням нагальних прагматичних питань, українське суспільство і влада нині здебільшого ігнорують цю проблему, зважаючи на її надскладний характер. Натомість варто навпаки підняти останню на порядок денний і організувати всеукраїнський діалог щодо спільного вироблення підстав національної консолідації. Адже закон про декомунізацію лише створює вакуум історичної ідентичності суспільства, не заповнюючи його новим конструктивним змістом. Якщо предметом єднання українців не може бути історія минулого століття, то слід повною мірою використати об’єднавчий потенціал історії двох останніх років. Так чи інакше, проблему треба вивести зі статусу другорядної, а не уникати її гостроти з побоюванням втратити електоральну підтримку.

Руслан Сольвар Руслан Сольвар , Народний депутат України 7-го та 8-го скликань, член фракції "Блок Петра Порошенка"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram