Блакитноокий юнак з чарівною посмішкою та веселою вдачею не давав дівчині сумувати і дуже їй подобався. Кохання з’єднало два серця навіки. Після весілля молодята жили з батьками чоловіка. Степан дуже зрадів коли дізнався, що його дружина під серцем носить дитину. Після народження донечки Вікторії він допомагав їй в усьому, як міг. Був хорошим чоловіком і татом, доброю і щирою людиною, ніколи нікому не відмовив в допомозі. Завжди був усміхнений, веселий, мав багато планів на життя. Засмучувало їх щасливе сімейне життя тільки те, що чоловіку доводилося залишати сім’ю і їхати на заробітки, займатися будівництвом, до якого мав великий хист. Вони разом багато гуляли, їздили на річку, в зоопарк. У родини була мрія - з’їздити на море гуртом. «Тепер намагаюся зробити все те, що за життя чоловіка ми разом планували. Хочу, щоб чоловік бачив нас з неба і пишався» - говорить Мар’яна.
Нажаль з синочком Сергійком він провів мало часу, коли дитині був 1 місяць, Стьопа поїхав на заробітки, а повернувся, коли сину виповнився 1 рік. Разом відсвяткували і він пішов воювати в АТО. Після того дітей він більше не бачив. «Вікторія пам’ятає як тато вчив її кататись на велосипеді, плавати, як вони разом гралися. Часто згадує, як тато відводив її в садок, як купляв їй все, що вона хотіла. Я могла щось не дозволити, а тато балував, все дозволяв» - розповідає Мар’яна.
Востаннє дружина його бачила в день відправлення на схід - 28 серпня 2014 року. Телефонував настільки часто, як тільки міг. Цікавився як там дітки, як справи в школі у Вікусі, яка саме пішла до 1 класу. «Він завжди казав мені не переживати і не плакати. Але думки тривожні були і хвилюватися не переставала ні на секунду. Стьопа завжди мене підтримував, заспокоював, запевнював, що все буде добре. Казав - ти ж знаєш мене, я дам собі раду в усьому. А я щиро вірила в ці слова» - ділиться спогадами жінка.
«В день, коли чоловік загинув, мені наснилося, що я стою на сходах і бачу, що до нас на подвір’я заїжджає велика військова машина, з неї виходить хлопець в формі, відкриває ворота, а я думаю, а де Степан, чого його немає? Тут машина під’їхала, стає біля мене, відчиняються двері, виходить Степан і просто дивиться на мене. Цей погляд я не забуду ніколи. Зранку я довго думала про цей сон, що це може означати? Сни мені рідко сняться. Але я і думки не допускала, що його більше нема» - з сумом згадує дружина загиблого .
У п’ятницю 5-го вересня зранку ми говорили по телефону, він казав, що вже все добре, що вони відійшли від бойової зони, що зателефонує о 17-й годині, але попередив, що погана мережа, і може не додзвонитись. Того вечора він так і не подзвонив, в суботу також телефон мовчав, але я думала, що то через поганий зв’язок. В неділю я вже телефонувала сама всім, чий номер в мене був. Одні не відповідали, інші казали, що шукають Степана, тому що був обстріл, багато контужених в лікарні, але де Степан поки що не знають, але казали що живий. Ніхто не міг сказати, що його вже немає. Тоді наш спокій скінчився, ми телефонували, де тільки могли, та аж у вівторок 9-го вересня приїхали з військкомату і повідомили, що Степан загинув, прикривши своїм тілом трьох побратимів, чим врятував їм життя.
На той момент донька Вікторія була поряд і все чула. Вона зрозуміла, що тата вбили. Сприйняла боляче, до того я їй завжди говорила, що тато на роботі, що він приїде, а синочок був маленький і ще не розумів нічого.
Степан Бродяк загинув 5 вересня 2014 р. в бою з російським диверсійним підрозділом поблизу с. Цвітні Піски Слов'яносербського району Луганської області. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
«Після загибелі чоловіка все для нас змінилося. Я завжди почувала себе, як за кам’яною стіною, багато що вирішував Стьопа, а тепер все лягло на мої плечі, і немає кому допомогти. Жити стало дуже важко, дуже боляче розуміти, що це все реальність, що це кінець…і його більше не буде» - крізь сльози розповідає дружина.
Держава надала родині Героя житло, в якому треба зробити ремонт і провести автономне опалення, облаштувати меблями. Діти швидко ростуть тож є постійна потреба в одязі і взутті. Давайте разом допоможемо родині загиблого Героя Степана Бродяка.
БРОДЯК МАР’ЯНА ВАСИЛІВНА 4188370021777787 (Райффайзен банк «Аваль»)
Люди допомагають людям! Кому допомагаэш ти!