Майбутнє подружжя познайомилося один з одним перед весіллям, де вони мали бути дружками. Марина каже, що як тільки побачила Василя, одразу зрозуміла, що це той чоловік, з яким хоче прожити життя. «Підійшла до нього і запитала, чи я йому подобаюся. Він ствердно відповів, то ж я сказала, чому б нам не бути разом і дала відлік часу 15 хв. На його рішення. Так і погодився. Він мені сподобався і я його вкрала у всесвіту. Ось так і познайомилися», - згадує дружина загиблого.
На той час Василь Логвиненко повернувся із строкової служби, влаштувався на роботу, на завод. Багато працював і старався, аби його обраниця ні в чому собі не відмовляла і почувалася справжньою жінкою. «Ми з Василем все починали з нуля. Купили квартиру, зробили ремонт. Він у всьому мені допомагав, робив багато сюрпризів. Разом чекали на діток. Не виходило завагітніти майже 12 років. Він виховав мого старшого сина. Сміючись казав, що ми вже будемо чекати онуків», - говорить Марина.
Вільний час Василь і Марина намагалися завжди проводити разом. В них було багато друзів, тож часто бували на природі, на пікніках. Були дуже товаристськими, на двох було п’ятеро похресників. Нікому не відмовляли і всім допомагали: «Крім того, Василь ще з самого дитинства захоплювався футболом. Дивився всі міжнародні турніри, знав гравців і тренерів, міг згадати рахунки, не дивлячись на те, що з часу тих матчів пройшло вже більше 20 років. Звісно, я не дуже то розуміла, але що ж робити, тож також долучилася і час від часу дивилася матчі. А ше, мій чоловік був затятим рибалкою. Тож багато часу проводив біля ставку і річки, і у двох, бувало, теж разом їздили».
Коли почався Майдан, Василь Логвиненко хотів їхати у Київ. Але Марина відмовила. «Я дуже боялася і переживала. Та й тоді не дуже добре почувалася, були проблеми із здоров’ям, тож переконала Василя не їхати, але вдома він лишився не надовго. Почалася війна і чоловік пішов до військкомату», - розповідає дружина загиблого. Жінка зізнається, що до останнього не знала, що її чоловік планує їхати в АТО. А виявилося, він вже тричі ходив до військкомату, а оскільки за спеціальністю військовою він мав бути у секретних військах, а потреби на той час у кваліфікованих кадрів такого профілю попервах не було, то Василь отримував відмови, а от з четвертого разу отримав повістку. «Я тоді працювала подобово на прохідній, і от приходить до мене Василь із новиною, що йде до війська. Я спочатку це не серйозно сприйняла, думала, що раз тричі відмовили, то не факт, що і зараз дозволять їхати. Але все виявилося не так. В цьому випадку переконати в чомусь Василя я просто не змогла. Це був його вибір, вибір справжнього чоловіка і батька. Він тоді сказав, якщо не він, то хто захищатиме країну?», - каже дружина загиблого.
Перебуваючи у зоні бойових дій, додому Василь телефонував не часто. А у розмовах був небагатослівним. Казав лише, що все гаразд і що його батальйон тримається. Одного разу Василю вдалося приїхати у відпустку. Тоді ж Марина востаннє бачила і обіймала свого чоловіка. «Залишив мені найбільший скарб мого життя – наших діток. Тоді ж ми пішли до РАГСу і офіційно оформили шлюб. А вже наступного дня він знову повернувся в зону АТО. А за декілька днів я дізналася, що вагітна. Він зателефонував і я повідомила цю новину. Він не міг у це повірити! Нашому щастю не було меж! Пізніше - планове УЗД і я дізналася, що в нас буде двійня. Цього ж дня Василь подзвонив востаннє, і я встигла повідомила йому про діток. А потім – Іловайськ і мертва тиша у слухавці», - стримуючи сльози говорить дружина загиблого.
Більше на зв'язок Василь не виходив. Його пошуки тривали майже 10 місяців. Вагітність Марини проходила з ускладненнями, дівчинка Соломійка народилася з вадами розвитку головного мозку. Діагноз їй встановили ще на 17 тижні вагітності. Коли народилися дітки, в них взяли зразки ДНК. Таким чином вдалося ідентифікувати фрагменти тіла, які належали Василю Логвиненку. «Повідомили мені цю новину коли я знаходилась на обстеженні в інституті нейрохірургії ім. Рамаданова у Києві. Вже тоді, дуже гостро стояло питання про шунтування головного мозку моїй донечці», - пригадує Марина.
Держава допомогла родині загиблого в АТО Василя Логвиненка: дружині Марині та 2-річним діткам Соломії і Мирославу, надавши компенсацію і призначивши пенсію. Зараз Марина крім наслідків пережитого горя від втрати чоловіка, бореться із недугою донечки, якій необхідно щороку проходити МРТ у Києві і консультацію нейрохірурга, також кошти потрібні і на супутні із лікуванням витрати. А ще, родині дуже потрібні меблі у дитячу кімнату. Давайте разом допоможемо родині загиблого в АТО Василя Логвиненка
Ковальова Марина Анатоліївна 4188370022087053 (Райффайзен банк «Аваль»)