Феномен Зеленського
Секрет успіху В. Зеленського під час виборчої кампанії має декілька важливих складових. Передумовою для успішності президентської кампанії був його статус «не політика», «позасистемного кандидата», «нового обличчя» та «представника молодого покоління».
Поширеною є думка про те, що в очах суспільства Зеленський асоціюється з персонажем Василя Голобородька із телесеріалу «Слуга народу», що і дало йому можливість перемогти на виборах. Разом з тим не слід забувати, що В. Зеленський справжню популярність отримав як комік та головний актор розважального шоу «Вечірній квартал», в якому з використанням сатири та іронії майже протягом 15 років висміював політичну владу в Україні.
У теорії виборів, що підтверджує практика виборчих кампаній, важливе значення відводиться такому поняттю як пізнаваність кандидата серед виборців. Якщо ця пізнаваність має позитивні асоціації, такий кандидат має значно більші шанси на електоральний успіх, навіть якщо його опоненти є більш професійними, однак менш пізнаваними в суспільстві.
Таким чином, головна роль Володимира Зеленського в телесеріалі «Слуга народу», безсумнівно, відіграла своє значення у формуванні в очах суспільства образа В. Зеленського (В. Голобородька) – Президента. Однак важливою основою пізнаваності В. Зеленського стали комедійне амплуа у «Вечірньому кварталі», ролі ведучого і організатора Ліги сміху, а також судді та продюсера в шоу «Розсміши коміка», інших розважальних програмах, які щотижня, а інколи щодня і по декілька годин, транслювалися на одному з головних телеканалів країни – «1+1». При наявності лише фільмографії у розпорядженні В. Зеленського, було б більш складно підтримувати пізнаваність кандидата протягом довгого передвиборчого періоду.
Нова якість виборчої кампанії
Минувша виборча кампанія по багатьом показникам є унікальною. Мовиться не стільки про кількість кандидатів, які боролися за крісло Президента, як про якість самої кампанії. Зе!команда провела найкреативнішу кампанію за всю історію виборів в Україні. Штаби деяких кандидатів неначе залишилися в минулому десятилітті, використовуючи напрацювання попередніх років. У деяких кандидатів навіть стилістика білбордів та відеороликів майже не змінилася у порівнянні з попередніми виборчими перегонами, що викликало негативне сприйняття, а подекуди відразу у виборців. Наприклад, ведення кампаній Ю. Бойка та О. Вілкула стилістично дуже нагадувало агітаційну культуру регіоналів. Натомість проведена кампанія Зе!команди зруйнувала усталені політтехнологічні шаблони та започаткувала нову віху інноваційних виборчих кампаній.
Президентські перегони 2019 стали першими виборами в Україні, під час яких широко використовувалися соціальні мережі, відеохостинги та Інтернет в більш широкому значенні. Зе!команда основну частину своєї кампанії провела в мережі, активно використовуючи Facebook, Instagram, Telegram, YouTube, Viber, Twitter, в той час як інші штаби головний акцент робили на телебаченні, друкованій продукції, банерах та білбордах.
Важливим елементом кампанії В. Зеленського стало використання настроїв та ідей, які існують в суспільстві та транслюються через Мережу. Якщо, наприклад, команда П. Порошенка намагалася створити інформаційний фон не лише на телебаченні, а й в Інтернеті (в тому числі в соціальних мережах), використовуючи кишенькові медіа, псевдоекспертів, порохоботів та ін., то Зе!команда навпаки брала на озброєння настрої та ініціативи, що були поширені в Мережі. Наприклад, в якийсь момент серед користувачів Facebook став популярним жарт про те, що найкращим кандидатом в Президенти був би Віктор Павлік, оскільки в нього «Ні обіцянок, ні пробачень» (слова однойменної пісні співака). Зе!команда доволі швидко відреагувала на своєрідний запит суспільства, запозичивши цей слоган та поширивши його в соціальних медіа та на вулицях міст: «Ні обіцянок, ні пробачень. Зе!Президент – Слуга народу».
Також під час кампанії дався в знаки досвід кандидата Зеленського в телеіндустрії і наявність професійної команди підтримки у сфері PR. Залученими до кампанії були популярні учасники «Студії Квартал 95», які спілкувалися з громадянами, роз’яснювали положення виборчого законодавства, запускали флешмоби, конкурси, знімали короткі агітаційні відео, брали інтерв’ю в пересічних громадян тощо.
Одним із важливих характеристик кампанії Зеленського стала загальна мобілізація молоді, яка довгий час була аморфною і не проявляла інтересу до електоральних процесів у країні. Знову ж таки, цьому явищу сприяв статус В. Зеленського як зірки та кумира молодого покоління, а також широка мережа молодіжного руху, який утворився в рамках реалізації проекту Ліга сміху. Зе!команді вдалося залучити молодь не лише до безпосереднього голосування, але й мобілізувати для проведення передвиборчої кампанії.
Важливим інструментом кампанії стали відеозвернення кандидата Зеленського, які поширювалися в Instagram Stories, через Telegram канал Зе!команди та офіційну Facebook сторінку. Подібний інструмент виявився доволі дієвим і привернув до себе увагу значної аудиторії. На момент написання цих рядків відеозвернення кандидата в Президенти В. Зеленського стосовно проведення дебатів на стадіоні НСК «Олімпійський» налічувало близько 1,5 мільйона переглядів на відеохостингу YouTube. Подібні короткі відео мали на меті донести якусь думку, позицію, ідею, однак без додаткової конкретики чи деталізації програмних ідеологічних засад кандидата. Використовуючи аналогічне відеозвернення В. Зеленський закликав виборців обрати на своєму передвиборчому сайті кандидатури глави і членів Кабміну, глави СБУ, генпрокурора. Цікавим став спосіб написання програми кандидата, оскільки до цього процесу спробували залучити громадськість шляхом направлення своїх пропозицій до програми, використовуючи електронну форму подачі пропозицій до програми на передвиборчому сайті Зе!команди. Таким чином, кандидат в Президенти намагався продемонструвати свою прихильність ідеї безпосередньої (прямої) демократії шляхом залучення громадськості до прийняття рішення використовуючи для цього Інтернет.
Важливим було також використання наявних у розпорядженні команди Зеленського комунікаційних каналів для спростування фейків, що значно допомагало кандидату у боротьбі із чорним піаром, який використовувався в передвиборчій кампанії його супротивниками, особливо напередодні повторного голосування.
Характерною ознакою виборчої кампанії В. Зеленського є строк її проведення. Зараз вже можна говорити про те, що кандидат в Президенти В. Зеленський провів найтривалішу передвиборчу кампанію в історії України. Судячи з усього, більш-менш свідомо фундамент для виборчих перегонів почав закладатися В. Зеленським ще в 2015 році, коли було знято та з успіхом презентовано перший сезон серіалу «Слуга народу». Вже під час самої виборчої кампанії В. Зеленський активно та ефективно експлуатував образ В. Голобородька в передвиборчій кампанії, запустивши на екрани третій сезон популярного серіалу.
Унікальність кампанії В. Зеленського полягає в тому, що вона мала віртуальну природу. Кандидат не виступав перед широким загалом на мітингах, не проводив прес-конференцій, не брав участі в ток-шоу, майже не давав інтерв’ю журналістам. Замінниками перерахованих вище традиційних інструментів передвиборчої кампанії стала трансляція на телеканалі «1+1» максимального контенту за участю В. Зеленського, навіть в дні тиші, а також гастролі Кварталу 95 по країні з концертами, які позиціонувалися як професійна діяльність, а не передвиборчі акції.
Сформульована за допомогою громадськості виборча програма кандидата має лаконічну форму здебільшого загального змісту, без апеляцій до гострих питань, що могли вплинути на електоральну підтримку якоїсь частини України. Це дозволило В. Зеленському неначе пройти поміж крапель під час дощу, отримавши підтримку усіх регіонів нашої держави, серед усіх верств населення та поколінь.
Падіння Фаетона
Можна виділяти ще достатньо багато креативних ідей, підходів, концепцій, які стали запорукою успіху президентської кампанії В. Зеленського. Однак важливим фактором перемоги несистемного кандидата стали прорахунки і провал політики чинної влади у багатьох сферах суспільного життя, а також розчарування українців у самому Президенті П. Порошенку.
За свою президентську п’ятирічку П. Порошенко насправді зумів досягнути успіхів, однак значно менших, ніж того чекали співвітчизники у 2014 році, свідомо обираючи Президента у першому турі надаючи йому значний мандат довіри. Безсумнівним здобутком було збереження незалежності України, вибудовування армії нової формації, організація світової коаліційної підтримки України у питанні боротьби з російською агресією, отримання Україною безвізу з ЄС та здобуття Томосу. Безумовно, вказані вище досягнення стали важливими віхами в розвитку нашої державності, однак пройдений Президентом шлях насправді мав двоякий характер.
На жаль, Петро Олексійович так і не зміг визначитися з пріоритетами для самого себе, ким він насправді є – бізнесменом, чи державним діячем. П. Порошенко обрав невірних шлях поєднання двох непоєднуваних соціальних ролей, за рахунок введення в оману електорату. Йдеться про невиконання обіцянки щодо продажу свого бізнесу. Всі подальші пояснення протягом каденції про передачу в сліпий траст компанії Roshen, чи будь-які інші аргументи, не мали значення, адже люди вважали себе обманутими. Більше того, залишившись у бізнесі під час президентства, П. Порошенко неначе герой із давньогрецької міфології Фаетон, збився з вірної дороги на шляху розбудови країни.
Після скандалу Panama Papers було незрозуміло, як Президент воюючої країни може дозволяти собі займатися оформленням офшорів в момент активної фази ведення бойових дій, зокрема в період Іловайської трагедії. Серед пересічних громадян викликало подив з приводу того, чому магазини компанії Roshen восени 2014 року почали рости як гриби після дощу в найбільш відвідуваних місцях великих міст, коли Україна бореться за своє виживання, та чому Президент продовжує вести бізнес із країною-агресором, незважаючи на офіційну політику санкційного тиску на РФ.
Конституція України та виклики часу вимагали від Президента концентрації зусиль на двох стратегічних напрямках: міжнародному співробітництві та обороні країни. Побудова міжнародної коаліції в боротьбі з країною-агресором, отримання безвісу з ЄС та іншими країнами світу стали беззаперечними здобутками Президента П. Порошенка. Поряд з цим, були й очевидні недопрацювання президентської команди на дипломатичній ниві: погіршення відносин з Польщею, Угорщиною, Білоруссю, прорахунок під час президентської кампанії в США 2016 року і очевидна ставка на Хіларі Клінтон тощо.
Щодо оборонної сфери, з одного боку, українське військо беззаперечно стало сильнішим. Однак з іншого – як показали матеріали журналістів-розслідувачів, цей результат було досягнуто не завдяки, а скоріше навіть не зважаючи на діяльності команди Президента П. Порошенка. Заслуга у відновленні і оснащенні армії лежить на плечах українців, які за рахунок щомісячного військового збору та волонтерського руху забезпечили розвиток українського війська. Заради справедливості, слід сказати і про підтримку західних союзників у розбудові армії.
Від громадськості, військових та добровольців звучать резонні претензії до Верховного головнокомандувача: чому було допущено Іловайську трагедію та Дебальцевський напів-котел, чому техніка в 2014 році була на параді на Майдані Незалежності, а не на передовій, чому терористу Гіркіну дозволили вийти зі Слов’янська і взяти під контроль Донецьк, навіщо було жертвувати життями добровольців під час оборони Донецького аеропорту, чому ніхто не був покараний за серію вибухів на військових складах по всій Україні, а ще на пізнішому етапі – яку стратегічну мету переслідувало військове командування, направляючи українських моряків у небезпечний прохід через Керченську протоку, що призвело до полону українських військових та введення воєнного стану в Україні. Цей перелік можна продовжувати.
Однак довершенням розчарування українців у реалізації Президентом титульного повноваження на даному історичному етапі, Верховного головнокомандувача, стало оприлюднення напередодні виборів розслідування журналістів про розкрадання найближчим оточенням Президента (Свинарчуками-Гладковськими) в Укроборонпромі. Фактично йдеться про корупційні зловживання за рахунок безпеки і життя українських військових. Звинувачення надзвичайно серйозні, які ще потребують детальної перевірки компетентними правоохоронними органами. До Президента і без того були претензії у сфері військового постачання, оскільки військові замовлення були передані на відкуп афілійованих з главою держави підприємствам «Ленінська кузня» та «Богдан», однак «оборонгейт» став останньою гіркою краплею в чаші розчарування Президентом П. Порошенком.
Петру Олексійовичу небезпідставно можна ставити в провину саботаж з його боку ефективного запуску антикорупційних органів, імітацію реформи судової влади, жахливу кадрову політику, штучність владної кризи 2016 року, безпринципність і протизаконність дій по відношенню до М. Саакашвілі, впровадження корупційної формули розрахунку вартості енергоносіїв Роттердам + та багато чого іншого. Однак головним фактором поразки Порошенка на виборах можна вважати оборонну сферу та неспроможність виконати популістичну за своєю суттю обіцянку щодо закінчення війни за години.
Завершуючи цей підрозділ варто згадати один знаковий епізод з інавгурації Президента П. Порошенка у 2014 році. Обраний Президент прямував складати присягу на вірність українському народові на Пересопницькому Євангеліє через почесний караул військових. За мить до відчиненням Президентом дверей Верховної Ради, за П. Порошенком упав, втративши свідомість, один із військових почесного караулу. Довгий час аналітики намагалися «прочитати знак долі» у цьому епізоді, зрозумівши що це могло значити. Як виявилося, падіння військового під час інавгурації Президента символізувало те, що прорахунки Президента у військовій сфері стануть основним фактором падіння українського Фаетона – програшу П. Порошенка на виборах Президента 2019 року.
Президентські дебати
Звітна президентська кампанія відзначилася ще однією непересічною та важливою для вітчизняної політичної культури подією. Йдеться про президентські дебати. Так, у вітчизняній історії це не перші передвиборчі дебати, однак те що вони відбулися в нових політичних умовах, може закласти основи для формування традиції щодо обов’язковості проведення сесій дебатування між кандидатами на посаду глави держави. До прикладу, в США проводяться три раунди дебатів між головними кандидатами на посаду Президента.
Слід відзначити, що в президентських дебатах 2019 року в Україні був більше зацікавлений П. Порошенко, який після другого туру опинився в ролі наздоганяючого. В. Зеленський теоретично міг не виконувати диспозитивну норму виборчого законодавства щодо участі в теледебатах, по аналогії з П. Порошенком у 2014 році, однак у сенсі політичної боротьби не міг відмовитися, щоб не продемонструвати свою неспроможність виходити віч-на-віч з політичним опонентом.
Дебати кандидатів, які за ініціативою В. Зеленського пройшли на стадіоні НСК «Олімпійський», навряд чи можна назвати змістовною дискусію про майбутнє нашої держави та українців. Відповідь на питання стосовно того хто переміг в дебатах полягає у з’ясуванні, хто із кандидатів досягнув поставлених завдання під час дебатування.
П. Порошенко виявився неготовим до живих дебатів із В. Зеленським. Завдання п’ятого Президента полягало у тому, щоб продемонструвати некомпетентність та непідготовленість В. Зеленського до виконання ролі глави держави. Натомість, П. Порошенко зіграв у вигідну для В. Зеленського гру і почав реагувати на персональні звинувачення, педалюючи тези з арсеналу чорного піару щодо кандидатури опонента. Аналітики та пересічні громадяни небезпідставно вважали П. Порошенка більш компетентним та досвідченим дебатером і сподівалися, що він зможе «вивести на чисту воду» «кандидата-дилетанта». Однак, чинному Президенту забракло вправності і досвіду відкритої політичної дискусії, а рівень його підготовки виявився недостатнім для перемоги хоча б під час дебатів, що могло б надати психологічну перевагу у подальшій політичній боротьбі уже після президентських перегонів.
Натомість В. Зеленський зумів реалізувати план з яким йшов на дебати. Шоумен не бажав опинятися у незручній для себе атмосфері ток-шоу чи професійної фахової дискусії. Йому потрібна була сцена, де він відчуває себе як риба у воді. Більше того, кандидат В. Зеленський продемонстрував більш якісну підготовку до дебатів, повсякчас використовуючи «домашні заготовки» при дискусії (наприклад, зачитування питань від громадян; теза про те, що він не конкурент, а вирок для П. Порошенка; олігархи і медіа; кіт в мішку vs. вовк в овечій шкурі тощо).
З огляду на вказане, в президентських дебати не переміг В. Зеленський, їх програв П. Порошенко. Тим не менше, те що відкрита політична дискусія між претендентами на пост глави держави відбулася закладає основи демократичних процедур до організації виборчого процесу в Україні та нової формації політичного дискурсу під час обговорення та вирішення злободенних питань життєдіяльності суспільства. Справжнє значення дебатів на стадіоні 2019 року ми зможемо в повній мірі оцінити лише через деякий час.
Результати виборів
Загальновизнаним фактом стало те, що запорукою успіху на виборах В. Зеленського стала не лише його інноваційна кампанія, впізнаваність, чи успішна тактика під час президентських дебатів. Вдало феномен власної перемоги зміг сформулювати сам В. Зеленський під час президентських дебатів, помістивши електоральну мотивацію виборців у дві тези спрямованих П. Порошенку: «Я не ваш опонент, я Ваш вирок» і «Я – результат ваших помилок». Тим самим В. Зеленський визнав глибинні причини такого голосування виборців: українці розчарувалися у чинній владі та в цілому у політичному істеблішменті, уособленням яких є Президент П. Порошенко. Саме тому українці пішли на так зване протестне голосування.
За даними соціологічного опитування проведеного 5-14 березня 2019 р. та оприлюдненого в Моніторингу електоральних настроїв, який підготовлено спільно найавторитетнішими соціологічними компаніями України (КМІС, Центр Разумкова та Соціологічна група «Рейтинг»), найвищий антирейтинг серед кандидатів зафіксовано у П. Порошенка – 49,3 % серед усіх опитаних і хто мав намір голосувати.
Таким чином, українці на президентських виборах проголосували за своєрідний вотум недовіри українській владі в особі П. Порошенка та всьому політикуму. Саме через це більшість громадян в першому турі віддали голоси за «не політика» та «позасистемного кандидата». В очах суспільства відсутність будь-якого політичного досвіду та політичної афіліації сприймалося не як недолік В. Зеленського, а як виключне його достоїнство.
Тому можна зробити висновок, що 30.24 % українців, які проголосували за В. Зеленського у першому турі виборів, голосували проти нинішнього політикуму надаючи мандат кандидату на оновлення владної політичної еліти України. Ті ж 42.98 %, які долучилися до тих хто проголосував за кандидата В. Зеленського у першому турі, здебільшого голосували проти П. Порошенко. За даними соціологічної служби Рейтинг, яка опублікувала моніторинг електоральних настроїв українців напередодні повторного голосування, серед виборців В. Зеленського близько 60% своїм вибором висловлюють передусім протест проти існуючої ситуації в країні.
Важливе значення також має те, що В. Зеленський отримав підтримку переважної більшості регіонів України в першому турі виборів (перемога в 20 регіонах із 25 (з урахуванням м. Києва). У другому турі В. Зеленський отримав перемогу у всіх областях України, окрім Львівської. Це є надзвичайно важливим об’єднавчим фактором, оскільки до цього більшість політиків намагалися роз’єднувати країну для здобуття перемоги на виборах за рахунок протиставлення різних регіонів країни один одному.
Із наведеної нижче порівняльної таблиці результатів голосування на виборах Президента Україні можна зробити декілька цікавих висновків, як позитивних для переможця президентських перегонів, так і не зовсім втішних.
За результатами повторного голосування В. Зеленський отримав найбільшу кількість голосів за всю історію президентських виборів в Україні. Поряд з цим, підтримка кандидата в першому турі є найменшою серед усіх переможців виборчих перегонів за всю історію президентських кампаній. Це пояснюється не лише найбільшою кількістю кандидатів, які брали участь у виборах, а й тим, що електоральне ядро обраного на пост глави держави В. Зеленського не є сформованим та цілісним, як, наприклад, у Ю. Тимошенко. Запорукою перемоги Володимира Олександровича на виборах стало протестне голосування та його статус впізнаваного політичного аутсайдера. Навіть той факт, що В. Зеленський отримав найбільшу перевагу над своїм опонентом в другому турі, є швидше «досягненням» П. Порошенка, ніж самого В. Зеленського. Тому «свого виборця» В. Зеленському ще доведеться завоювати.
Молодь як електоральна база В. Зеленського
Одним із важливих факторів перемоги В. Зеленського на виборах стала мобілізація молодого електорату до виборчого процесу. Згідно з результатами спільного Моніторингу електоральних настроїв компаній КМІС, Центру Разумкова та Соціологічної групи «Рейтинг», співвідношення підтримки В. Зеленського у % вимірі від усіх респондентів, залежно від вікової категорії виглядає наступним чином:
Наведена таблиця демонструє, що найбільшою підтримкою В. Зеленський користується у людей віком від 18 до 39 років, для яких він є кумиром і «своїм» представником у політиці. Інноваційна передвиборча кампанія дозволила не лише привести молодь до виборчих урн подолавши їх абсентиїзм, але й сприяла залученню на волонтерських засад студентів старших курсів, а також більш широке коло молодих людей до лав передвиборчої кампанії Зе!команди.
Перемога В. Зеленського на виборах є революцією поколінь в політиці, яка заклала початок кінця політичного правління покоління наших батьків. Символічним у цьому розумінні є те, що спікером штабу і радником В. Зеленського є молодий політтехнолог Д. Разумков, який є сином О. Разумкова, який був першим помічником Президента України Л. Кучми, керівником групи помічників і референтів Президента, а пізніше обіймав посаду заступника секретаря РНБО України та в честь якого названо недержавний аналітичний центр – Український центр економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова.
Таким чином, молодь на цих виборах проголосувала за оновлення політичної еліти шляхом заміни політиків старої пострадянської формації на представників молодого покоління та перезавантаження українського політикуму.
Висновки
Блискуча передвиборча кампанія Зе!команди в поєднанні з розчаруванням українців у владі призвели до впевненої перемоги В. Зеленського на президентських виборах. Президентські перегони 2019 дозволили В. Зеленському встановити два рекорди для українського виборчого процесу: він отримав найбільшу кількість голосів у другому турі серед усіх обраних президентів, а також став наймолодшим обраним Президентом в історії України (В. Зеленському 41 рік).
Результат даних виборів має важливе значення для розвитку демократії не лише в Україні, а й на теренах всього пострадянського простору, з огляду на такі міркування:
1) українці зуміли вчергове продемонструвати і утвердити вільний характер нашого суспільства;
2) важливо те, що зміна влади в Україні відбувається за рахунок використання конституційних виборчих процедур демократичного характеру, а не шляхом застосування революційних механізмів, які нам занадто дорого коштують;
3) протестний характер голосування дозволив притягнути до політичної відповідальності не лише Президента, але в його обличчі дати оцінку діяльності влади за останні п’ять років;
4) підзвітність та змінність влади є основою ефективного управління країною та запорукою збереження демократичного правління;
5) обрання В. Зеленського замість П. Порошенка на пост глави держави – це сигнал суспільства політикуму щодо недопустимості зловживань владою та порушення політичних обіцянок, оскільки це неминуче отримає відповідну оцінку і реагування з боку громадян з використанням протесаних механізмів, або конституційного процесу виборів;
6) закладено основу для проведення в майбутньому відкритих вільних політичних дебатів, що є важливим інструментом утвердження прозорості, підзвітності, відповідальності та професійності у відправленні публічної політики;
7) проведення вільних, конкурентних, чесних виборів із певними фальсифікаціями, які все ж не змогли вплинути на підсумковий результат виборів;
8) відсутність контролю (впливу) владного кандидата над всіма силовими структурами є гарантією виборчого процесу;
9) українське суспільство сформулювало чітке соціальне замовлення на оновлення влади, політикуму та утвердження нових підходів і практик до функціонування державно-владного апарату;
10) не зважаючи на всі тяжкі випробування, які випали на долю нашого народу, українське суспільство розвивається в правильному демократичному прозахідному напрямку із утвердженням такого важливого інституту як інститут вільних, демократичних виборів.
Перемога В. Зеленського, як слушно відзначило видання Bloomberg, дає Україні шанс зробити стрибок вперед у своєму розвитку. Однак новообраний Президент зіштовхнеться із низкою руйнівних викликів:
А) спротивом системи при спробі реалізації соціального замовлення на зміну еліт;
Б) потребою швидкого формування нової команди із порядних людей;
В) феноменом завищених очікувань від громадськості;
Г) російська гібридна агресія;
В) реваншистські настрої серед українського політикуму;
Д) потреба завойовувати «свого виборця» реальними справами;
Е) потреба перезапуску антикорупційної реформи;
Є) судова реформа;
Ж) співпраця з МВФ;
З) соціально-економічна криза в країні;
И) енергетична криза тощо.
На першому етапі перед В. Зеленським будуть виникати багато різнопланових завдань одномоментно, на які потрібно буде знаходити адекватні моменту і часу відповіді. Російська гібридна агресія буде співрозмірною по складності із завданням по боротьбі з корупцією, реалізацією соціального замовлення на оновлення вітчизняного політикуму, на нову якість державно-владного апарату та владних процедур.
Для ефективної реалізації будь-яких реформаторських устремлінь В. Зеленському потрібно заручитися підтримкою в парламенті афілійованої політичної сили, якою на сьогодні є несформована партія «Слуга народу». За відсутності парламентської підтримки впливової фракції, або групи фракцій, є вірогідність того, що внаслідок реваншу системи відбудеться перехід до парламентської форми правління без належного якісного оновлення політичних еліт. Проведення конституційної реформи та усічення повноважень Президента є цілком вірогідним сценарієм за умови відсутності у нього належної підтримки у новообраному парламенті, коли б вибори не відбулися.
Як би там не було, нас всіх чекає новий, четвертий сезон «Слуги народу», в якому нам доведеться відіграти роль не лише глядачів, але й безпосередніх учасників.
Погляди і міркування висловені у цій статті є виключно особистими поглядами автора.