З іншої сторони, якщо виходити з того, що термін парламент походить від англійського “Parliament”, який зобов’язаний своєму походженню французькому дієслову parler – говорити, то українська Верховна Рада тоді найкращий парламент в світі, бо крім власне розмов в ньому відбувається мало з того, що повинно було б. До речі, мабуть саме тому американці не люблять аби їхній законодавчий орган називали парламентом, адже мимохіть можуть виникати неприємні асоціації.То що ж не так з українським парламентом?
В сучасному розумінні парламент сформувався в період буржуазних революцій, коли станово-представницькі органи перетворилися на органи представництва всього народу. Безумовно тут є певна міра лукавства, адже для того , щоб законодавчий орган став справді органом народного представництва необхідно існування загального виборчого права, а воно з’являється лише в 20 столітті. При цьому право голосувати жінкам у демократичній Швейцарії було надано лише в 1971 році. Втім якби там не було, проте сьогодні парламент демократичних країн є дійсно органом, який повинен представляти інтереси різних верств населення, етнічних та соціальних груп. Натомість більшість обранців представляють в парламенті свої власні бізнес інтереси, використовуючи депутатську трибуну чи для політичного піару, чи для захисту та вирішення своїх бізнесових питань, а інколи і сімейних проблем. При цьому, якщо задати питання будь-кому з українських парламентарів чиї інтереси вони представляють, вони впевнено скажуть, що інтереси всього українського народу. Проте так не буває. У згаданих мною США кожний сенатор чітко може сказати інтереси якої соціальної верстви він представляє. Так, можливо це цинічно, проте виборці чітко знають, кого вони обирають.
Інша проблема українського парламентаризму – відсутність належної організації та фаховості. В цивілізованому світі парламент – це професійний орган, в якому парламентарі повинні бути фахівцями в сфері, над якою вони працюють в парламенті. Не дивно тому, що в США є неписане правило, конгресмен або сенатор може висловлюватися лише з того питання, в якому він є фахівцем. Порушення цього правила вважається дурним тоном. Для порівняння наші парламентарі завжди готові висловитися абсолютно з усіх питань, починаючи з питань організації політичної системи США, закінчуючи проблемами вітчизняного кінематографа чи проблемами глобального потепління.
До речі, вітчизняні парламентарі особливо і не приховують відсутності зацікавленості в роботі Верховної Ради України та належного рівня фаховості. Так, на сьогоднішній день у парламенті налічується 27 комітетів, з яких 6 функціонують без голів комітетів вже майже рік! Троє комітетів очолюють люди, які апріорі не можуть бути фахівцями у сфері діяльності цих комітетів. Так, Сергій Пашинський, історик-суспільствознавець, очолює на хвилинку комітет з питань національної безпеки і оборони. Це при тому, що в своєму житті він ніколи не працював в силових органах. Єгор Соболєв, відомості про вищу освіту якого взагалі відсутні в мережі інтернет, очолює Комітет з питань запобігання і протидії корупції. Не менш дивно виглядає і перебування на посаді Комітету з фінансової політики та банківської діяльності Сергія Рибалка, який будучи бізнесменом, не має ні досвіду в сфері банківської діяльності, ні профільної освіти. Варто зазначити, що перебування на посаді голів комітетів взагалі виглядає досить кумедно. Так, відомий бізнесмен Олександр Третяков є головою комітету з питань ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО і людей з інвалідністю. Мабуть, все ж таки відповідний комітет повинна очолювати людина, яка знайома з проблемами атошників чи людей з інвалідністю.
Одним з елементів виходу з такої ситуації може бути прийняття законопроекту, який передбачить, що Головою комітету може бути виключно особа, яка має профільну освіту та стаж роботи за фахом. Адже чому, щоб стати лікарем, вчителем чи адвокатом треба отримати освіту, а бути головою комітету Верховної Ради України можна і без освіти і досвіду?