ГлавнаяБлогиБлог Олексія Морозова

«Гнилий пол» або що не так з українською хіп-хоп сценою

Тримати руку на пульсі репу, перевіряючи чи ще живий – всенародне хобі та улюблене заняття критиків. І хоч це зауваження можна застосувати до будь-якого аспекту української культури, саме реп-індустрія потерпає чи то від зовсім необов’язкових дорікань, чи від зависоких очікувань аудиторії.

А планка й справді висока, адже реп – чи не найпопулярніший нині жанр музики. Таким чином, український реп перманентно перебуває у стані такого собі Кота Шредінґера: здається, що він мертвий, і живий, і ненароджений одночасно.

Фото: prime-event.com.

Український реп – ненароджений?

Є така претензія до українського хіп-хопу, що він, мовляв, не виродився, не навчився говорити і є, по суті, «недорозвиненим» російським репом. Ноги у таких закидів ростуть зрозуміло звідки, адже Україна пережила не одну сотню років культурного гніту від сусіда: то вона периферійна, то уже й відверто сільська.

Після розпаду Радянського Союзу хіп-хоп культура почала масово розповсюджуватися вже незалежною Україною: діджеї у клубах крутили вінілові платівки, на вулицях великих міст танцювали брейкданс, а хіп-хоп потроху ставав головною музикою молодого покоління.

У середині дев’яностих монополію на хіп-хоп мали такі гурти, як «Вхід у змінному взутті» та «Танок на майдані Конґо». І хоч фактично обидві групи – це хіп-хоп, проте звучання вони мали різне: «ВУЗВ» робили канонічний хіп-хоп, натхненний більшою мірою вуличним мистецтвом, а «ТНМК» – репкор, піджанр, що поєднував речитатив та гітарну музику. Платівки цих реп-гуртів продавались не гірше за альбоми Ірини Білик – найпопулярнішої на той час поп-співачки.

Міста капітулювали перед реп-культурою, майже у кожному великому населеному пункті була своя, бодай мала та нішева хіп-хоп спільнота. Центрами відродження субкультури стали Київ та Харків – місця, що виховали не одне покоління новаторів у мистецькій сфері.

Андерґраундний хіп-хоп представляли білоцерківські «Інваліди кунґ-фу» – стадіони вони не збирали, але робили хардкор-реп на манір американських Wu-Tang Clan, який сформував та надихнув цілий пласт виконавців, серед яких проєкти Вячеслава Семенченка(кАчевники, 5nizza) та більш нішеві «Тулим» або «Ленина пакет».

У цей же час обертів набирають Потап, який встиг побути учасником групи «ВУЗВ» та VovaZIL`Vova. Зі своїм дебютним альбомом «На другой волне или ано канешно потомушо шож», Олексій Потапенко дав поштовх для розвитку камеді-репу та експериментів з суржиком, а нині і досі залишається однією з найпомітніших фігур української музики, але вже як продюсер.

А от Володимир Парфенюк тільки нещодавно повернувся на батьківщину після затяжної еміґрації у США – місці, де зародився той хіп-хоп, що Вова зі Львова пристосував під українські реалії. Як каже сам артист, «повернувся, аби змінити ситуацію із засиллям неякісної російської музики в України».

Український реп – живий

Сумнівів у цьому точно не має бути, адже кількість і якість української реп-музики тільки збільшується. Велику роль у цьому, звісно ж, відіграв стрімкий розвиток технологій: через інтернет люди дізнались про такі гурти, як «На відмін від» – провідників пост-іронії та одних з перших мем-персонажів української реп-спільноти. Їх сатиричний трек 2013-го року «Продались москалям» – висміювання наростаючої політичної присутності Росії в Україні.

Цими торованими шляхами пішли також «Курган і Агрегат», але проблеми української ідентичності артисти розглядають зсередини: романтика українського села та, звісно, суржик. Суржик – вже давно повноцінна частина мовного раціону в Україні, і Курган лише підкріплює цю тезу своїм сольним альбомом «Квантовий суржик».

Реп в Україні пишуть і українською, і російською, і навіть англійською, і якщо тих, хто пише російською вистачає, то тексти англійською в Україні – це велика рідкість. Є лише поодинокі приклади таких виконавців, як Mazhora або Tricky Nicki – реперів, що мають плани виходу на американський ринок. Чи страждає від цього посил? Мабуть, що так – і хоч відсутність серйозних шансів на суперництво з англомовними реперами є логічною та беззаперечною, рожева мрія вирватись у стабільну та грошовиту музичну індустрію змушує йти на певні ризики.

Технології вплинули і на музику безпосередньо, адже тепер значно легше створити пісню самостійно, не маючи при цьому ні освіти, ані належної апаратури. Мабуть тому, майже кожен блоґер-мільйонник має свій реп-синґл, бо це можливість інтерактивно донести посил до аудиторії. По суті, в епоху діджиталізації реп надає можливість сповіді – сказати стільки слів, скільки не скажеш, якщо хочеш зробити і привабливий заїдаючий приспів, і охопити якомога більшу аудиторію слухачів. У ту ж рок-музику знову повертається spoken word – речитатив, що вже був популярним серед андерграундних рок-гуртів у 70-і роки, нині молоді британські виконавці, накшталт black midi або Black Country, New Road зробили собі на цьому ім’я. В Україні щось схоже робить Олег Каданов із «Мантрою Керуака», змішуючи власну поезію із гітарною музикою.

Український реп – це не тільки «про село і людей», а ще й про ритми великих міст та рейв-культуру. Ницо Потворно – псевдонім отоларинголога київської лікарні, який наново збирає образ українського містянина зі своїм «хочу назад в Хвильовий». Львівський репер Паліндром, він же Кашляючий Ед, став новим голосом молоді, поєднавши свій багатий досвід у андерґраундному хіп-хопі з ностальгічним синтерзаторним зауком. Ностальгія – важлива частина творчості артиста, через призму якої від розглядає минуле та прогнозує майбутнє.

Проте головні зірки сучасної реп-сцени – це alyona alyona та Alina Pash, які мають увесь арсенал, аби захопити індустрію: піднімають важливі та сучасні теми для обговорення, вдало використовують українські фольклор-традиції, а також мають підтримку великих лейблів – Альона Савраненко підписана на Def Jam та паралельно розвиває власний реп-лейбл ENKO, а Аліна Паш керує своїм лейблом Bitanga Blood. Те, що зіркові артисти одразу беруться за створення лейблу багато про що говорить, адже з ями під назвою «музична індустрія в Україні» вибереться не кожен, хтось має тобі допомогти. Відповідь на запитання «що не так з українською реп-індустрією» криється у самому питанні: перспективних артистів, що вміють римувати достатньо, не вистачає тільки сцени достатньо міцної, аби ходити нею та не провалюватися у небуття, а «гнилий пол» із треку Кургана – це і є той злам найнадійнішого, того, чим артисти ходять щодня. Цей фундамент сам собою не полагодиться, аж поки економічні процеси в країні не прийдуть в норму, а керуватимуть ними люди, які дійсно розуміються на цьому.

Олексій Морозов Олексій Морозов , Журналіст-практикант
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram