Повітряні перевезення набули значення лише у 20 столітті, однак саме вони є найшвидшим способом переміщення. Принагідно згадати, що після оточення військ фельдмаршала Паулюса під Сталінградом саме повітряні доставки розглядалися як єдиний шанс на виживання армії. Сьогодні лоу-кости дозволяють подорожувати за відносно невеликі кошти, а велика кількість аеропортів робить таку подорож універсальною. Наприклад, у Німеччині нараховується 39 аеропортів різної класифікації. Україна отримала у спадок від Радянського Союзу 58 повітряних містків. У зв’язку із низкою як внутрішніх чинників (фактична відсутність державного фінансування), так і зовнішніх причин (військова агресія Росії на Донбасі), останнім часом повітряні подорожі у державі зазнають негативних змін. Разом із тим, вони мають стати стимулом для відновлення ряду забутих об’єктів. Одним з таких є безумовно ледь дихаючий на ладан аеропорт «Полтава».
Його історія розпочалася 1949 р. у зв’язку із відокремленням цивільної авіації від військової частини. У 1989 році летовище здійснювало регулярні перельоти до 23 міст (з них 11 розташовані на території сучасної України). Інші 12 припадають на регіони Росії, Білорусі та Прибалтики. В тогочасній полтавській пресі можна знайти статті із заголовками на кшталт «На вихідні в Ермітаж», «Дорога до Одеси у півтори години» та «9 травня на мітингу у Ризі». У зв’язку із значними фінансовими боргами, аеропорт працює з перебоями і приймав останній авіарейс 1998 року.
У 21 столітті влада неодноразово підіймала тему відновлення аеропорту, але жодних успіхів у його відновленні не відбулося. Попри гучні заяви «помаранчевої» та «регіональних» влад 2008-2012 рр. провести капремонт до Євро-2012, їхні обіцянки залишилися на папері. Аеропорт мав стати резервним у випадку виникнення форс-мажорних обставин. Традиційним залишається питання: куди поділися виділені державою 66 млн. гривень для будівництва нової злітної полоси?
У 2011-2012 рр. розміри традиційних щорічних підтримок аеропорту склали 3,6 та 5 млн. грн. відповідно. Про реконструкцію об’єкту не згадувалося апріорі. При цьому «попередники» звертали увагу громадськості на три «залізних» ознаки об’єкту: нерентабельності, безперспективності та заборгованості.
Нині місцеві чиновники обіцяють утримувати аеропорт за рахунок обласного бюджету, але не вічно. Цьогорічна сума на його підтримку була набагато скромнішою – лише 1 млн. 316 тис. У майбутньому 2016 р. з обласного бюджету на відновлення аеропорту планують виділити близько 2 млн. гривень. В умовах інфляції сума видається сміхотворною. А лише за грудень аеропорт «Полтава» має заборгованість лише по зарплаті близько 20 тис. грн.
При цьому екс-очільник міністерства інфраструктури Андрій Пивоварський наголошував на подальших перспективах розвитку за умови ефективного використання коштів місцевими органами влади. Нині головним завданням діючої місцевої влади є перетворення аеропорту «Полтава» на міжнародний low-cost’ний засіб пересування.
Полтава навряд чи бути серйозним конкурентом містам-учасникам «аеромобільного трикутника» (Київ, Харків, Дніпропетровськ) у внутрішніх напрямах. Більш привабливішою ця перспектива видається у міжнародному аспекті політики «відкритого неба» із ЄС. Цьому відновленню передує декілька позитивних факторів: 1) активний розвиток туристичної та оздоровчої галузей в області; 2) достатня площа пасажирського терміналу, наявних злітних смуг; 3) прогнозоване поповнення місцевого бюджету за рахунок потужного потенційного пропуску пасажирів. Для порівняння, у Полтаві він сягав 400 осіб на годину в обох напрямках проти 150 у міжнародному аеропорту Івано-Франківська.
Полтавський аеропорт – це типовий повітряний транспортний вузол середнього міста, яких багато в Україні. Його існування на межі жевріння – приклад кризових явищ у транспортній сфері. Закрити жалко, а фінансування немає. Для малих аеропортів України виникає гамлетівська дилема. Тож закрити зараз чи зоставити вмирати потім?
