В цій системі координат неможливо не вчитися. Ви не можете сказати про дитину «Не хоче вчитися», «Не вчиться». Можливо, не хоче вчитися особисто у вас, не приймає вашої (чи нашої) інформації. Але для будь-якої людини процес навчання є життєво необхідним, безальтернативним, як дихання. Позбавлена нових вражень (наприклад, за допомогою деприваційної камери), людина витримує не більше кількох годин. Поки ми живі, ми сприймаємо інформацію, діємо на її основі і змінюємося у цьому процесі, навчаємося.
Чергування активної та пасивної фаз принципово необхідне для ефективного навчання. В пострадянській освіті є проблема – учням примусово нав’язується пасивна роль, вчителям – активна. Як наслідок, учні потім скаженіють на перервах і поза школою, добираючи активної фази, а вчителі приходять додому геть виснажені, здатні тільки на перегляд серіалу. Гармонійне навчання не втомлює ні учнів, ні вчителя, як не втомлює спокійне дихання.
В молодшій школі гарний вчитель інтуїтивно відчуває необхідність чергування активності та спокою, діяльності та споглядання, організовує дітей, показує їм цей ритм, діти в цьому віці слухняні, легко сприймають, звикають, потім самі здатні підтримувати, організовувати потік інформації. І це надзвичайно важливо. Такий вчитель не просто викладає інформацію, він «навчає вчитися».
В старшій школі у кожного учня свій індивідуальний ритм, але учень здатен свідомо підлаштовуватись під потреби колективу. Проте, чи він захоче? Це питання до вчителя. Його завдання – створити атмосферу, якою хотілося б дихати, заради якої можна свідомо піти на деякі обмеження, атмосферу, насичену змістом, емоціями, подіями.
Між молодшою та старшою школою існує зона конфлікту – учні вже не слухняні, але ще не свідомі. Це приблизно 8-9 класи. Що ж, під час конфлікту дихається важко: то не вистачає кисню, то забуваєш, як дихати. Мабуть, кожен знає такі відчуття.
Ми не оцінюємо людину по тому, чи може вона дихати глибоко та швидко. Але здорова людина – може. От, наприклад, перемога на учнівській олімпіаді – яскраве досягнення активної фази. Воно не є метою навчання і не є критерієм успішності. Але багатьом учням це цікаво, і якщо все в порядку, то вони – можуть.
Отже, у школі вчитель повинен створити атмосферу, яка складається з того, що ми знаємо і з того, що ми робимо. Якість атмосфери залежить і від того, як ми взнаємо і як робимо, як дихаємо.
Для вчителів важливо, щоб наші цінності, наша атмосфера не занадто відрізнялися від того, що дитина має у сім’ї. Щоб не було перепаду тисків, як в літаку, бо ми не тільки космонавтів готуємо. Зазвичай у школах такого узгодження немає. Може, час щось змінювати?