Такий висновок напрошується після оприлюднення її заяви під назвою «Донецк, а не Львов, является столицей бандеровской Украины».
Цій заяві вдалося перевершити будь-які усні випади найлютіших парламентських українофобів Колесніченка, Бондаренко, Богословської, Єфремова, Чечетова, Симоненка тощо. Це якщо не брати до уваги дій, адже такі особи в державній вертикалі мають набагати ширший асортимент інструментів.
Мені особисто ще не доводилося бачити настільки хворобливого біснування з приводу використання національної символіки будь-де в Україні. Черговий раз довелося здивуватися, наскільки можна ненавидіти державу, в якій сам живеш, громадянином якої є, наскільки можна ненавидіти її суть, героїчні сторінки історії, її людей.
Не обійшлося і без крокодилових сліз щодо провального проекту під назвою «Русскій мір», який автор заяви назвала «нашим», тобто, їхнім.
Деякі речі розвеселили, наприклад прокльони в бік «помаранчевих неонацистів».
Повертаючись до теми державних символів, то тут істерику спричиняє навіть саме використання кольорів національного прапора, а тризуб, схоже діє на цього суб’єкта краще за будь-яке знаряддя екзорцизму.
Може запропонувати Гундяєву під час візиту до України провести обряд з вигнання бісів з використанням державної символіки, наприклад, замість молитви заспівати Гімн. Гадаю, з огляду на такий чудодійний вплив цих символів, можна розраховувати на позитивний ефект.
Проте, є речі, про які вона на диво точно і влучно, а головне кришталево правдиво написала. Це те, що Партія регіонів розігрує дешеву та нікчемну антифашистську виставу, проте за цим криється їх фашистська сутність. А також теза про те, що Партія регіонів, по суті, захопила Донецьк. Тут з ідеологічним опонентом не погодитися не можна. Тут жодних заперечень, крім того, що ПР захопила не лише Донецьк, вона окупувала всю державу.