Станція знаходиться в селищі Олександрівка, Кіровоградської області. Селище засноване в першій половині XVII століття. Воно вперше згадується як містечко у грамоті 1785 року польського короля Станіслава Августа. В другій половині XIX століття в селищі стрімко зростала кількість єврейського населення. Згідно з переписом 1897 року, з 4366 жителів містечка євреї становили 74%. Під час Другої світової війни єврейське населення було винищене нацистами. У 1957 році Олександрівка офіційно стала селищем міського типу.
Станцію Фундукліївка відкрито на ділянці Знам'янка-Фастів (тоді це була Фастівська залізниця) у 1876 році і названо на честь Фундуклея Івана Івановича - громадського і політичного діяча, вченого, почесного громадянина Києва. Завдяки залізниці в містечку почав стрімко набирати оберти цукровий завод, який був містоутворюючим підприємством. Після Другої світової війни завод був заново відбудований.
В Олександрівку можна доїхати приміськими поїздами зі Знам'янки і станції Шевченка та прямими пасажирськими. До обох міст їздить електричка з Фундукліївки, а звідти вже до Києва на інтерсіті.
На прогулянку містом достатньо дві години - майже усі головні пам'ятки міста знаходяться на центральній вулиці, котра тягнеться з вокзалу. Їсти я нікуди не заходив, хоча по дорозі трапляються генделики та кафе. Інтерсіті з Києва до станції ім.Шевченка коштує 172 гривні, електричка - ще 12 гривень.
Вокзал станції Фундукліївка був збудований у 1876 році на землях тодішнього губернатора Івана Фундуклія, але при відступі німці його підірвали і будівлю відновили після війни. На станції встановлена меморіальна дошка.
Трохи далі, як іти у місто, знаходиться виправний центр для тримання чоловіків, засуджених до обмеження волі. За словами місцевих жителів, дівчата та жінки Олександрівки часто виходять заміж за тих, хто звільнився.
В селищі є краєзнавчий музей, в якому окрім експонатів та історії району є макет Миколаївської церкви, що розташована у сусідньому селі Бірки.
Та макет Віктора Ющенка (цікаво, навіщо? Можливо, він тут побував або з ним пов’язана якась історія?).
В Олександрівці також є музей Левка Мацієвича - першого українського авіатора, який розробив у 1908 році проект авіаносця. Загинув у 1910 році під час польоту над Комендантським полем поблизу Санкт-Петербурга. В будинку, де народився Левко Мацієвич, а зараз частково розміщений музей, потрібно провести ремонт, але місцева влада не виділяє на це кошти.
Та пам'ятник Мацієвичу.
Так виглядає житловий будинок початку ХХ ст. Не лише в Києві торговці завішують рекламою історичні будівлі.
Контора цукрового заводу, яка збудована на початку ХХ ст. Сам завод під час Другої світової війни нацисти зруйнували, але після закінчення війни, його відбудували совєти. Зараз завод уже не має такого виробництва,як було раніше.
Біля колишньої школи №3 (тепер – Олександрівська філія №3 комунального закладу "Олександрівське НВО №1") встановлений пам'ятник першій вчительці, де за модель скульптури взята справжня вчителька школи - Сінченко Марія Полікарпівна, яка працювала у школі з 1959 по 1983 рік.
Поруч, на місці захоронення німецьких військових часів Другої світової війни встановлено меморіальну плиту. За плиту в селищі точилася баталія, адже комуністи прагнули не допустити її встановлення. Врешті-решт встановили.
А я собі потихеньку пішов на вокзал, звідки електричка мене повезла до Сміли, на станцію ім. Т.Г.Шевченко! До речі, в електричці було холодно. Якою має бути електричка читайте в моєму блозі.
Любіть Україну та подорожуйте залізницею!