Копійчана комуналка: назад до СРСР?
Деякі політики і депутатські фракції методично закликають владу використовувати в ЖК-секторі лише газ українського видобутку, знизити його ціну для населення заледь не до собівартості, а то й узагалі – встановити мораторій на підвищення ЖК-тарифів. Навіть на недавньому провладному форумі «Україна 30. Платіжка», присвяченому тарифним проблемам, можновладці воліли говорити про те, як вони «героїчно» стримують зростання тарифів для населення, оминаючи політично-«непродуктивну» тему системного реформування ЖК-галузі. Та які можуть бути наслідки всіх цих «благих намірів»?
По-перше, обіцянки «низьких тарифів» - це плекання нафталінового радянського патерналізму й інфантильності серед споживачів, фантомні спроби повернення до копійчаної «комуналки», яка повністю субсидується державою, і, якщо хочете, до «ковбаси за два двадцять». Та дешевим буває лише «сир в мишоловці»! Якщо влада й далі вдаватиметься до адміністративного регулювання тарифів, скажімо, до командних спроб «знизити їх удвічі», то невдовзі газ для споживачів може раптово зникнути, оскільки газовидобувним компаніям невигідно буде збільшувати видобуток блакитного палива, а трейдерам – постачати його населенню. Чи не існує тут загрози скотитися до Венесуели? Адже, саме в цій державі «вольове» обмеження цін на товари першої необхідності й комірне призвели до того, що ці продукти просто зникли з полиць магазинів, а комунальні послуги перейшли у формат «віялових» відключень для мільйонів споживачів. Як наслідок, країна перебуває на межі економічного й фінансового краху, отримавши гіперінфляцію і зжебрачення переважної частини населення!
По-друге, тарифний популізм вітчизняних політиків та чиновників так чи інакше розбещує споживачів, посилюючи в них переконання в тому, що комунальні рахунки зовсім не варто оплачувати. Наслідки такої масової безвідповідальності для ЖК-галузі не забаряться – цілком можна очікувати подальшого зростання заборгованості споживачів за житлово-комунальні послуги. Але ж і сьогодні ця цифра просто-таки-карколомна – 56 мільярдів гривень! Такий «тренд» породжує ланцюгову реакцію – адже, недоотримані від споживачів кошти, разом із факторами корупції й безгосподарності самих ЖК-підприємств, призводять не інакше, як до стрімкого зростання їхньої заборгованості перед контрагентами. Так, станом на вересень 2020 року борги теплопостачальних компаній перед НАК «Нафтогаз» за блакитне паливо становили 44 млрд грн., газзбутів – 24 млрд грн., а облгазів – 20 млрд грн. Водночас, актуальна заборгованість водоканалів за електроенергію, яку вони купують за цінами промислового сектору, - близько 7 млрд грн. Саме це влітку й восени минулого року призвело до масових відключень водопостачальних підприємств від струму і до припинення подачі холодної води споживачам! Чи за такого боргового навантаження можлива безперебійна робота цих компаній, особливо ж, зважаючи на те, що в більшості підприємств ЖК-галузі чинні тарифи навіть не покривають собівартість послуг?!
По-третє, за умови «дешевих» цін на комірне про високу якість у наданні ЖК-послуг слід надовго забути! Адже, житлово-комунальна інфраструктура практично не оновлювалася з радянських часів. Наприклад, у Києві (а в решті регіонів ситуація -- ще гірша) частка каналізаційних труб, які фактично вичерпали експлуатаційні строки, становить понад 63 %. З них ветхих і аварійних – більше третини! З 2,7 тисяч кілометрів столичних тепломереж, 80 % - зношені, значна частина ділянок не ремонтувалася протягом 40-50 років! Звідси – масштабні аварії та перманентні прориви цих труб (як наприклад, недавній випадок у Києві, коли 46 будинків лишилися без гарячої води й опалення при сильному морозі!). Звідси – т. зв. питна вода в комунальних кранах, насичена токсичною хімією, ледь теплі батареї в квартирах під час зими, або невивезені масиви сміття! Ось така «якість» - при цьому навряд чи можна знайти хоча б одного споживача, котрий би не хотів отримувати житлово-комунальні послуги високого гатунку та за найкращими європейськими стандартами. Зате мільйонам громадян подавай «дешеві тарифи»!
Чи можливо все це застаріле і вкрай зношене господарство, яке експлуатується ЖК-компаніями ще з радянських часів, привести до ладу, повністю оновивши інфраструктуру, - за рахунок чинних тарифів? Адже, ці кошти – єдине джерело інвестицій в українську житлово-комунальну галузь? Однозначно ні. У більшості підприємств-постачальників не вистачає грошей навіть, щоб розплатитися з боргами, не кажучи вже про капітальні інвестиції! Цей показник у структурі собівартості ЖК-послуг, як правило, не перевищує 5 %! Тут може виникнути природне запитання: мовляв, а чому вони не збільшують інвестиційну частку? А тому, що інші складові витрат перманентно зростають – як-то оплата праці, комерційна вартість газу, чи електроенергії, комплектуючі, витратні матеріали і т. д. А головне – тому, що чинні ЖК-тарифи передбачають вкрай низьку (а нерідко – і від’ємну) рентабельність, а чистий прибуток цих компаній рідко коли перевищує 7 %! Тож, за рахунок чого інвестувати?!
Актуальні цифри зайве підтверджують критичну ситуацію з інвестиціями в модернізацію ЖК-мереж. Так, за експертними оцінками, для повного оновлення каналізаційної інфраструктури Києва потрібно понад 30 млрд грн. Приблизно така ж сума необхідна для комплексної модернізації столичних тепломереж. Водночас, у минулому році в бюджеті Києва на будівництво та модернізацію всіх (!) труб та комунікацій – водопровідних, теплових і каналізаційних - виділено «аж» 575, 6 млн грн. А відповідна «аварійна» стаття витрат «Київводоканалу» складала всього-на-всього 34 млн грн., що взагалі є смішною сумою, враховуючи масштаби!
За статистикою, в Києві щороку модернізується (а насправді – здебільшого латається) 3-4 % мереж різних сегментів. Відтак, за умови збереження таких темпів, для повного оновлення труб необхідно, як мінімум, 25 років. Якщо ж врахувати ще й амортизацію, тобто подальше стрімке зношення інфраструктури, то цей термін може збільшитися до цілих півстоліття!
Як це не прикро, критично-необхідних капіталовкладень ЖК-галузь так і не отримає, допоки потенційні інвестори будуть демотивовані популізмом політиків з їх «низькими тарифами», допоки цей різновид бізнесу не приноситиме високих прибутків і до тих пір, поки інвестиційна складова в собівартості послуг корелюватиметься з нульовою позначкою
Якщо ж сьогодні не привести житлово-комунальні тарифи в Україні до економічно-обгрунтованого рівня, то вже завтра очікувано будуть затяжні перебої з теплом та електроенергією, а післязавтра населені пункти перебуватимуть під загрозою повного відключення від струму і теплопостачання, що під час холодної зими може призвести до нового «Алчевську».
І, по-четверте, «низькі тарифи» на воду, газ, або тепло -- це мільярдні дотації з держбюджету і субвенції з місцевих бюджетів (а насправді – з податків громадян), що покривають різницю між ринковими і «соціальними» цінами на ЖК-послугами. У випадку ж із електропостачанням, різницю між тарифом для населення і його реальною вартістю компенсує промисловість та інші споживачі, щороку витрачаючи на це майже 37 млрд грн. До речі, дивний парадокс: чому електроенергія (за приблизно однакової собівартості) має в Україні «дві» ціни – для побутових споживачів і для промисловості, яка платить за струм на порядки більше? Натомість в ЄС, на відміну, від практики деформованого українського «ринку», електроенергія для бізнесу коштує дешевше, ніж для населення, адже йдеться про набагато вищі обсяги споживання!
Тож, до чого насправді призводять тарифний популізм і бюджетне марнотратство? Правильно - до забирання коштів з інших надважливих статей бюджету, до хронічного недофінансування армії, медицини, освіти, соціальної сфери, пенсій і т. д. А у випадку з електроенергією – до збільшення собівартості промислового виробництва, зниження конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу, а нерідко – й до банкрутства компаній!
Назагал же, реальна ціна «дешевих тарифів» -- це не лише незадовільна якість ЖК-послуг (як цілком очевидний результат антиринкових механізмів), а й енергетична бідність і найнижчий рівень життя в Європі!
Замість командної економіки – перехід до ринку
Як можна вийти з цього зачарованого кола? ЖК-галузь критично потребує мільярдних інвестицій, інакше вже завтра на неї очікує крах. Проте допоки «правила гри» на цьому квазі-ринку диктує держава й політики-популісти, поки відсутні дієва законодавча база й інституції, що захищають інвесторів і їхню власність, поки лишатиметься корупційна й прогнила судова система – ніхто не вкладатиме грошей у «глобальну» модернізацію житлово-комунальної інфраструктури.
Гроші, які надходять від споживачів, в кращому разі використовуватимуться в копійчаному масштабі на традиційне латання дірок, в гіршому ж - розкрадатимуться корупційними менеджерами під піар-прикриттям фінансового «дефіциту». Насправді ж, замість популістських гасел і командно-адміністративних важелів у ЖК-галузі, влада, як мінімум, повинна:
- розробити комплексну програму реформування житлово-комунальної галузі, спрямовану на впровадження ринкових механізмів у сферах електроенергетики, тепло- і водопостачання та ін.;
- підготувати ЖК-інфраструктуру й мережі, що перебувають у державній, чи комунальній власності, до прозорих і незаангажованих конкурсів щодо передачі цих комплексів у концесію;
- впровадити чіткий графік приведення всіх тарифів до рівня економічно-обгрунтованих і ринкових, які втім мають корелюватися з реальними доходами українців. Водночас, необхідно встановити достатній обсяг субсидій для соціально-незахищених прошарків населення. Назагал, маємо орієнтуватися на країни Європейського Союзу, де тарифи не можна назвати низькими, втім вони посильні для споживачів в силу високого рівня зарплат;
- розробити стандарти якості послуг у всіх без винятку ЖК-сегментах. Окрім цього, уряд, НКЕРКП і Антимонопольний комітет повинні створити дієві алгоритми контролю за: конкурентним ціноутворенням, виконанням інвестиційних планів підприємствами, дотриманням ними стандартів якості у наданні послуг тощо;
- необхідно перейняти досвід ЄС, де ключовим фактором енергоефективності стали не стільки підвищення цін на ЖК-послуги, скільки допомога держави – цільові субсидії на утеплення (замість гігантських сум на бюджетну компенсацію частини тарифів населенню), дешеві кредити на заходи енергоефективності житла споживачів, повне оснащення домогосподарств приладами обліку, тепла, води газу тощо.
За великим рахунком – саме в зниженні втрат ресурсів у розподільчих та внутрішньобудинкових мережах, зменшенні споживання, комплексному обліку послуг і полягає головний потенціал до нижчих цифр у ЖК-платіжках українців. Ну і звісно ж – у повноцінній конкуренції на ЖК-ринку, де гравці будуть боротися за клієнтів, в тому числі – пропонуючи їм притомні ціни.