Не можна ставити політику вище інтересів дитини. Це так цинічно заради політичного іміджу найбільш проукраїнської політичної сили нехтувати сльозами діточок, позбавлених тепла мами і тата. Бог все бачить.
Звісно, було б краще, якби маленьких українців та україночок всиновлювали громадяни нашої держави, але Україні треба ще багато років для розвитку культури усиновлення. Більшість дитдомівських та інтернатівських - на жаль, не мають перспективи. Багатьох моїх однокласників з Борзнянського, Комарівського і Яблунівського інтернатів вже немає у живих, деякі з них поспивалися або стали наркоманами, дехто сидить у тюрмі. Велика рідкість, коли така дитина досягає чогось у житті.
Те, що пацан з дитдому Олег Ляшко став народним депутатом - на жаль, виняток із правил. Сумно, але чесно: хай краще діти отримають гідне життя на чужині, ніж пропадуть на рідній землі. У кожного у дорослому віці буде можливість повернутися на Україну, якщо справді захоче. Не треба путінізувати нашу державу аналогом російського закону Діми Яковлєва. Тим більше, батьки часто відмовляються від важкохворих дітей, а мешканці США і Західної Європи вважають честю усиновлювати саме таких дітей, щоб далі вилікувати їх, виховати і вивчити.
Хай буде соромно політикам, які вважають, що таким дітям краще у ранньому віці померти в Україні без батьківської опіки і повноцінного лікування.