Та навряд чи президентові йшлося насамперед про підвищення рейтингу БПП. Так, відсотки на виборах зайвими не бувають, і справді можна здобути кілька додаткових мандатів, граючи на тотальній ненависті країни до свого законодавчого органу. Але у даному випадку заяви Петра Порошенка – це не просто красиві заяви, покликані мобілізувати електорат. Президент справді хоче скасувати недоторканість депутатів парламенту. Мета – очевидна. Для того, щоб сконцентрувати максимум влади у власних руках, Петрові Порошенку потрібна слухняна парламентська більшість і як наслідок – ручний уряд. Юрій Луценко, голова партії «Блок Петра Порошенка» пояснює необхідність такої монополізації влади потребою проводити реформи. Мовляв, аби вони, реформи, були успішними, президент, прем'єр та спікер мають належати до однієї партії.
А відсутність у нардепів недоторканості – не найгірший (і доволі дешевий при цьому) спосіб утримувати парламентську більшість під жорстким контролем президента, у чиєму прямому підпорядкуванні знаходяться генеральний прокурор та глава СБУ. Зрештою, тиск на депутатів силами правоохоронних органів – звичний для України засіб консолідації парламентської більшості, який регулярно застосовували попередники Петра Порошенка.
Щоб скасувати депутатську недоторканість парламент повинен внести зміни до Конституції. Це складний і тривалий процес. Однак, якщо Петро Порошенко буде достатньо наполегливим, народні обранці таки можуть стати доторканими. Тим більше, що це справді запит українського суспільства.
У 2000 році, коли з ініціативи президента Леоніда Кучми відбувся референдум, на який, зокрема, було винесене питання про скасування депутатської недоторканості, «за» проголосувало 89% українців. Якби плебісцит з цього питання провести зараз, навряд чи результат надто б відрізнявся. Можливо, було б не 89, а 99% «за». Бо коли українців питають про депутатів Верховної Ради, вони згадують про байдужих до їхньої долі дядьків у дорогих авто, які у тому парламенті займаються бозна чим, але точно не тим, заради чого їх обирали.
Але давайте згадаємо наше недавнє минуле – часи Революції гідності. І уявіть собі, що понад 100 депутатів ВР від тогочасної опозиції, які узяли на себе важливі функції з організаційного забезпечення Майдану, не мали б на той час недоторканості. Коменданти Майдану, керівники «Самооборони», депутати, які витягували активістів з міліцейських відділків, виривали з «воронків» під час зіткнень, депутати, які просто чергували на барикадах, щоб по можливості стримувати міліцію – усі вони були б арештовані банальним рішенням якогось печерського судді. Звісно, не недоторкані депутати ВР зробили революцію і не вони здобули перемогу. Але без їх статусу, який у багатьох моментах послужив як щит, Майданові було б набагато важче.
Тому депутатську недоторканість потрібно зберегти. Попри бажання президента і навіть настрої більшості громадян країни. Бо необхідність депутатської недоторканності на сьогодні зовсім себе не вичерпала, як би це не доводив Петро Порошенко. Тим більше, що дуже схожі слова ми уже чули.
«Як може бути народний депутат недоторканим? Коли говорять про європейські стандарти, а не голосують за зняття недоторканності або привілеїв, або пільг, що це значить? Те, що об'єднуються навколо власних інтересів і власні інтереси перемагають там, під куполом, інтереси українського народу». Віктор Янукович, 14 лютого 2014 року.