ГлавнаяБлогиБлог Наталі Пелагеші

Радянізована російська: назад в минуле

В серпні 1990, трохи більше ніж за рік до розпаду СРСР, газета “The Washington Post” опублікувала статтю свого московського кореспондента Девіда Ремніка під оптимістичною назвою “Russian Resurrected”. Її приблизно можна перекласти як “Воскресла російська мова”. В статті автор з властивим тоді для більшості західних інтелектуалів захопленням говорив про спроби керівництва Радянського Союзу оцінити тоталітарне минуле імперії зла та “увійти в сучасний світ демократичних інституцій та ринкової економіки”.

При цьому основною думкою статті є та, що разом з покаранням за вбивство мільйонів невинних людей, комуністи мають понести покарання за ще один не менш жахливий злочин: вбивство російської мови.

На думку автора, дикість, з якою більшовики поводились з російською, має аналогію в історії людства 20-го століття. Ремнік приводить цитату зі статті філолога Джорджа Стейнера “Порожнє дзеркало”, написаної ще в 1960-му, який вважав, що “мова Гітлера та Гіммлера майже вбила німецьку, привнісши пекло в її синтаксис”.

У політології та соціолінгвістиці створена комуністами та нацистами мова отримала назву тоталітарної мови, або мови тоталітаризму. В романі “1984” Орвелл назвав її ньюспіком та показав, в яке жахіття вона здатна перетворити життя людини. Мертва тоталітарна мова – одна з основних умов існування людожерських тоталітарних режимів. Радянізована, або тоталітарна російська, яку більшовики створювали буквально з моменту захоплення влади, була одним з головних інструментів утримання влади комуністичними злочинцями.

Чи не поспішив автор згаданої статті з висновком про те, що російська мова воскресла завдяки горбачовській “перебудові”? Що з російською мовою зараз? Чи хтось взагалі переймався її відродженням та очищенням від спадку тоталітаризму? Що має буди зробленим для того, щоб мова, за словами автора, воскресла?

Ці запитання видаються далеко не риторичним з огляду на те, що у нас постійно відбуваються запеклі дискусії щодо статусу російської. Останнім часом дискусія про українську російську вчергове збурила українців.

Чи задумувались колись прихильники цієї ідеї, чому не існує, скажімо, литовської, або латвійської російської? Чому нічого не чутно про чеську або польську російську? В згаданих країнах за панування Радянського Союзу ця мова також була дуже поширеною. Нею володіло і продовжує володіти багато людей.

Після падіння СРСР в країнах колишнього Варшавського договору від російської мови відмовились відразу, як тільки це стало можливим. Причому відмовились в усіх найважливіших сферах – в політиці, освіті, культурі. Можете собі сьогодні уявити польські, чеські або литовські медіа, в яких інформація дублюється російською, як у нас? Або, наприклад, викладання російською в школах та університетах цих країн? Радянізована російська, яку насаджували комуністи, за першої можливості скрізь була замінена на англійську.

Мова відображає політичні процеси, які відбуваються в тій чи іншій національній громаді. Процес декомунізації, який пройшли всі країни колишнього варшавського блоку, серед іншого мав наслідком декомунізацію національних мов.

Оскільки російське суспільство процес декомунізації не пройшло, ні про яку декомунізації російської мови не йдеться. Радянізована російська – мова російської політики, російської пропагандистської машини, російських начебто освіти та науки, які які за тридцять років після падіння імперії зла так і не перестали бути радянськими.

Тоталітарна мова – мова відірвана від реальності, мова брехні та маніпуляцій. На українському ґрунті вона здатна вбити вкрай слабкі паростки демократії та стати одним з механізмів повернення країни в тоталітарне минуле.

В цьому контексті символічною є перемога в Україні на вповні демократичних виборах групи людей, яка для своєї назви обрала одне з основних кліше радянської тоталітарної мови – словосполучення “слуга народу”. Символічна вона тому, що цей штамп - переклад на українську з тоталітарної російської словосполучення, взятого з промови Й. Сталіна, яку він виголосив в Москві 11 грудня 1937 року на зібранні виборців Сталінського виборчого округу: “Депутат должен знать, что он слуга народа, его посланец в Верховный Совет”.

Фото: Макс Левин

Промови та друковані тексти, авторство яких приписували тоталітарним вождям, були джерелами створення тоталітарних мов. Населення тоталітарних країн завдяки масованому впливу пропаганди відтворювало слова нових богів як молитви та заклинання, незважаючи на те, що в переважній більшості вони були абсурдними за змістом та маніпулятивними за формою. Не виключення і вираз “слуги народу”. Слуг народу не може існувати в реальності, як не існувало їх в СРСР. Тоталітарна мова – це лінгвістичне шахрайство.

Породжений радянською тоталітарною мовою, цей вираз вводив в оману тоді, і продовжує це робити зараз. Іронія в тому, що як самі народні депутати - вони ж “слуги народу” в сталінському ньюспіку, - так і Верховна Рада СРСР, були не більше ніж бутафорією впродовж всієї історії імперії зла.

Звичайно, можна сперечатися про те, чи є ідіома “слуги народу” цитатою з промови Сталіна, чи тільки словосполученням, взятим з її тексту. Тим не менше, в українських законах написано наступне: “З моменту реєстрації політичної партії у визначеному законом порядку вона набуває статусу юридичної особи. Забороняється використовувати в назві юридичної особи символіку комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів. Символікою комуністичного тоталітарного режиму є цитати осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії”. Якби який з українських судів визнав, що “слуга народу” – це цитата з промови особи, яка обіймала посаду в керівництві комуністичної партії, то ця партія була б заборонена.

Очевидно, що прихід до влади в Україні купки людей завдяки використанню мови радянського тоталітаризму стане предметом далеко не одного наукового дослідження, і можливо, як наслідок, відповідні правки будуть внесені в закони.

Якщо піти за логікою Ремніка, то виникає потреба прослідкувати, як відбувалось відродження німецької мови після падіння гітлерівського режиму. Висновки виходять наступними. По-перше, денацифікація німецької відбувалась одночасно з денацифікацією німецького суспільства загалом. По-друге, заходи, які здійснили союзники з цією метою, були вкрай жорсткими. Вони запровадили тотальну цензуру, що передбачала не тільки контроль медіа, а і індустрії зберігання, відтворення та виробництва змістів в країні в цілому. Тим, хто реалізовував політики денацифікації, було зрозуміло, що до того часу, поки нацистські змісти, ідеї та нацистська тоталітарна мова залишатимуться доступними для споживання, знищити nazi mind та побудувати демократію в країні буде неможливим.

У 1946 році відділ Відділ інформаційного контролю американської армії (Information Control Division) взяв під контроль 37 німецьких газет, 6 радіостанцій, 314 театрів, 642 кінотеатри, 101 журнал, 237 видавців та 7 384 торговців книгами.

13 травня 1946 року Союзна контрольна рада видала Наказ № 4 “Про конфіскацію літератури та матеріалів нацистської та мілітаристської природи”. Він забороняв твори, що просували нацизм, фашизм, мілітаризм, расизм, народницькі ідеї (volklish), антидемократичні погляди та громадські безпорядки. Він вимагав, щоб школи, університети, громадські бібліотеки, продавці та видавці книг прибрали такі книги зі своїх полиць та передали їх союзницьким уповноваженим особам. Вони мали бути передані у розпорядження командувачів військової зони для знищення.

Був складений список із назв понад 30 000 книг, починаючи від шкільних підручників і закінчуючи поезією, які були заборонені. З німецьких громадських бібліотек та приватних колекцій вилучили книжки, надруковані з 1933 до 1945 рік. Усі примірники книг зі списку конфіскували; володіння книгою зі списку було караним правопорушенням.

Сотні тисяч томів перетворили на пульпу. “Нацистські та мілітаристські книги були заборонені в Німеччині з того моменту, як в країну ввійшла американська армія”, - писав Дуайт Д. Ейзенхауер.

Оскільки у сучасному світі мова живе на друкованих сторінках та за їх посередництва передається від покоління до покоління, результатом цієї політики, попри її суперечливість, стало те, що західним союзникам вдалося зупинити міграцію абсурдних нацистських ідей та змістів та нацистської тоталітарної мови в післявоєнну німецьку дійсність.

В контексті науки та освіти в школах та університетах це призвело до того, що німці втратили можливість використовувати та посилатися на створені за період нацизму тексти. Як наслідок, перестали бути доступними не тільки книжки, які виховували нацистську свідомість, а і нацистська тоталітарна мова - головне знаряддя її побудови.

Нова Німеччина будувалась на англо-американській концепції демократії та свободи, тому денацифікації німецької мови сприяло також поширення англійської.

Нічого подібного не відбулось в колишньому СРСР. Матеріалізований за 70 років існування імперії зла на мільярдах друкованих сторінок радянський абсурд без перешкод перекочував у пострадянську дійсність разом з мовою радянського тоталітаризму майже в усіх країнах пострадянського простору.

Україна – не виключення. З одного боку, обмеження на використання російської мови в громадському просторі та системі освіти та науки, безумовно, до певної міри сприяло декомунізації суспільства. З іншого, незважаючи на серію заборон, частина того, що називає себе освітою та наукою, навіть зараз продовжує використовувати у якості джерел тексти, надруковані, як ще в СРСР, так і в пострадянській Росії, консервуючи абсурдний радянський спадок. Російською не припиняють користуватись і частина медіа. Тоталітарні змісти, викладені радянізованою російською та перекладені українською, продовжують структурувати реальність в країні, яка оголосила намір стати демократією. Та чи можна вилікувати хворобу отрутою?

Нам набагато більш потрібна дискусія про статус англійської. Демократія в країні не може бути побудованою без використанням мови світових демократій.

Щодо російської мови, то залишається сподіватись, що після падіння сучасного російського авторитарного режиму, який символічно очолює представник найодіознішого радянського карального відомства, росіянам вистачить наснаги її реанімувати, і словосполучення “resurrected Russian”, не буде видавати бажане за дійсне.

Декомунізація російської може відбутись тільки як наслідок декомунізації російського суспільства загалом. Допоки цього не відбулось, вона залишатиметься радянізованою мовою, що утримує країну в тоталітарному минулому.

Створеним нещодавно відомствам по боротьбі з дезінформацією варто говорити не тільки про інформаційні фейки, а і роз’яснювати, яким чином російська пропагандистська машина використовує мову радянського тоталітаризму з власними цілями.

Мертва тоталітарна мова більш небезпечна, ніж може здаватися на перший погляд. Вона не просто засіб брехні, маніпуляцій та введення в оману, вона унеможливлює демократичний розвиток.

Наталя Пелагеша Наталя Пелагеша , політолог
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram