Ситуація ускладнюється тим, що на «Об’єднану Європу» одночасно систематично обрушуються різномасштабні геостратегічні буревії та урагани, спричиняючи додаткове напруження екіпажу.
Мінікатастрофа може відбутися вже у травні цього року. Європейські політики занепокоєні майбутніми виборами до Європарламенту і відчайдушно намагаються в останні місяці вжити якихось дієвих заходів для утримання ситуації під контролем.
Ця занепокоєність відбилася і в нещодавньому зверненні до європейської громадянської спільноти кількох десятків представників інтелектуально-творчої еліти, серед яких лауреати Нобелівської премії, із закликом зберегти єдину Європу, захистити саму ідею та місію об’єднаної Європи.
А якою вбачається нинішня Європа, до якої так прагне Україна, з берегів Дніпра? Викажу свою думку: не стільки в глибокому стані небезпеки, як це описують Анрі Леві і його соратники у своєму маніфесті, скільки розгубленою до розпачу. Виклики часу, що набули динамічно-наступального та повсюдного характеру, виявилися занадто складними для умиротвореного останніми комфортними десятиліттями політичного істеблішменту Європи. Фіксація на дискусійних майданчиках Давосу потенційних можливостей світової глобалізації, що несе промислова революція 4.0, не трансформувалася наразі в практичне публічне розуміння європейською громадою процесів кардинальної зміни життя планети і кожного її мешканця зокрема.
Візьмемо до прикладу трудові ресурси. В індустріальну і постіндустріальну епохи їхня потреба розраховувалася досить просто, фактично математичним алгоритмом та кластерно-сферною геометрією геополітичних статусів. В глобалізованому ХХІ столітті змінюється не лише парадигма кількісних вимірів трудових потреб, а й сама якість таких явищ як ресурси, праця, реалізація, відпочинок тощо.
Якщо раніше людина розглядалася як технічна виробнича одиниця і нікого не цікавив її настрій, стан (духовно-культурний), доля чи перспектива (індивідуальна, соціумна), то зараз комплексне розуміння категорій праці і трудових ресурсів має супроводжуватися ще одним суттєвим чинником – якістю використання, обігу та модерації мотивів людського потенціалу протягом всього життя. До цього спонукають, зокрема, Європу демографічні провали та необхідність зберегти економічно-соціальний статус-кво світового рівня.
Так, під час останнього Давосу йшлося про зародження тренду необхідності переходу на чотириденний робочий тиждень як умови кардинального якісного підвищення продуктивності праці. До речі, ця тенденція була підмічена ще років сто тому, але реалізація сильно затягнулася в часі. Зараз окремі компанії в різних країнах – від Нідерландів і Данії до Нової Зеландії – застосовують скорочений робочий тиждень і заявляють про підвищення мотивацій працівників до кращого виконання робочих обов’язків та виробничих результатів.
При цьому особлива увага звертається не лише на збільшення вихідних, а й на якість відпочинку працівників та палітру можливостей для вільного часу.
Таким чином може вирішуватися і наявна галопуюча проблема мігрантів, яку очільники Європи нині намагаються розглядати здебільшого через призму масового напливу трудових ресурсів і загрозу для громадян країни перебування. При зменшенні подовженості робочого тижня зростає потреба в збільшенні кількості співробітників, свідчить доповідь аналітиків британського фонду New Economics Foundation. Тобто, за таких умов відбудеться стабілізація соціально-економічного стану об’єднаної Європи і вирівнювання міжетнічних відносин.
Щодо внутрішніх українських проблем, пов’язаних з міграцією трудових ресурсів, то тут вихід вбачається теж у зміні концептуальних підходів до бачення геостратегічних можливостей Майданної України. Сьогодні, як це не прикро, надихаюче світло Майдану гідності все частіше закривають проблеми повсякденного фізичного виживання, кричущих побутових неузгодженостей, розчарувань невиконаними політичними обіцянками і недоведених до логічного завершення реформ, корупції чиновників тощо.
Візія геостратегічних можливостей Майданної України має починатися з геопозиційного аудиту професійності країни, якісних характеристик потенціалів та логістичної спроможності трудових ресурсів. Те, що на Заході назвали смарт-спеціалізацією і смарт-специфікою, ми маємо означити, в силу ментальних особливостей, творчою самореалізацією, де творчість присутня у всіх напрямах життєдіяльності – від традицій бізнесу до мистецько-творчих інновацій. Вона полягає в поєднанні кейсів, компетенції, науки, інновацій з прив’язкою до геопозиції населеного пункту, громади чи окремого виробника-одинака. Це дозволяє творити унікальні специфічні ринки з можливістю застосовувати так звану малу технологізацію – від hand made до 3D принтерів, а зараз вже і сервісів із нейросистемами чи нанотехнологіями.
Ці ринки можна охарактеризувати як геопозиційні композиції глобального значення, тобто сукупність населених пунктів в різних поєднаних варіаціях реалізації трудових можливостей. І тоді питання фізичної міграції вітчизняних трудових ресурсів зникне з порядку денного держави і суспільства як проблема і факт. Більше того, це одна із пропозицій нашим європейським партнерам щодо того, яким має бути курс корабля під назвою «Об’єднана Європа».